Ми продовжуємо рубрику «Відомі люди на монетах», де знайомимо вас з відкарбованими у металі знаменитими людьми, які увійшли в історію України.
Чомусь впевнений, співгромадяни, що переважна більшість тих, хто читає ці рядки, втім, як і їх автор, на запитання, а хто такий Павло Чубинський, одразу дадуть відповідь: ну як же, це автор тексту Гімну України. І все. Але це не все: Павло Платонович був відомим українським вченим-етнографом, фольклористом.
Він народився 15 січня 1839 року у Борисполі Переяславського повіту Полтавщини у небагатій дворянській родині. Навчався в повітовому училищі, в гімназії, вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Брав участь у діяльності української громади, був автором українофільського журналу «Основа».
У Петербурзі Чубинський викладав у недільній школі з українською мовою навчання, створеній з ініціативи громади. В університеті був знайомий з Тарасом Шевченком. Під час похорону Шевченка мав виголосити промову від імені студентів, але через сутичку з поліцією виступ не відбувся.
Наприкінці 1860 року Чубинський брав участь в етнографічній експедиції, збирав народні пісні Київської, Полтавської та Чернігівської губерній. У травні 1861 року брав участь у проводах труни Шевченка до Канева.
Після закінчення університету Чубинський викладав історію у київських жіночих навчальних закладах. У 1861-1862 роках давав юридичні консультації та допомагав оформляти документи колишнім селянам-кріпакам.
1863 року за українофільство отримав «строк» – 7 років поселення в Архангельську. Звідти він друзям переслав свій вірш, що починається словами «Ще не вмерла Україна…». Його опублікувало львівське друковане видання «Мета», і цей номер потрапив до рук українського композитора Михайла Вербицького. Його слова більш ніж вразили, і він створив музику – спочатку для соло в супроводі гітари, а трохи пізніше – для хору. Як Державний гімн вона вперше прозвучала 1917 року, у період УНР.
6 березня 2003 року Верховна Рада затвердила текст Чубинського на музику Вербицького як Державний Гімн України.
1869 року Чубинський отримав дозвіл повернутися до України. Навесні 1870-го він очолив етнографічну та статистичну експедицію, яка 2 роки вивчала ситуацію у Київській, Волинській, Подільській губерніях, у Бессарабії, де компактно мешкали українці. У сумнозвісному Емському указі (1876 рік), спрямованому проти української мови та українофілів, цар вказав на Чубинського як на небезпечного агітатора, якого слід вислати з Києва «із забороною проживати в малоросійських губерніях».
Мешкаючи в холодному сирому Петербурзі, 1879 року Павло Чубинський важко захворів, його паралізувало. До смерті 1884 року він був прикутий до ліжка.
Валерій Боянжу, Херсон – Одеса
