Звідки взялася футбольна легенда?
«Усі ми родом з дитинства», – сказав одного разу французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері. Ось із цього самого нашого дитинства, шановні читачі, я хочу вам нагадати й іншого письменника, радянського, Лева Кассіля. Він пристрасно любив футбол і написав одну з перших у СРСР книг про цей вид спорту – «Воротар Республіки». Але, як виявилося, Кассіль став автором чи, як мінімум, співавтором, ще й однієї футбольної легенди, одразу максимально політизованої, розкрученої радянським агітпропом. Він назвав «матчем смерті» зустріч, що відбулася 9 серпня 1942 року в окупованому гітлерівцями Києві між командою місцевих футболістів і «збірною» нацистських авіаторів. Наші вщент «розбили» німців і, нібито, за це і були розстріляні.
Як було насправді?
Не відповідає істині усталена думка, що у матчі брало участь київське «Динамо». Це був клуб «Старт», сформований у травні того ж року при київському хлібозаводі. За нього виступали колишні футболісти київських команд – «Динамо» та «Локомотив», які через різні обставини опинилися в окупованому Києві. До так званого матчу смерті «Старт» неодноразово грав і проти команд окупантів, і проти інших столичних клубів. Так, 21 червня «Старт» виграв у збірної угорського гарнізону – 6:2. А 28 червня – у збірної німецької артилерійської частини – 7:1. Потім 5 липня «Старт» – «Спорт» (українське спортивне товариство) – 8:2.
6 серпня 1942 року «Старт» зіграв із командою німецьких ВПС «Flakelf». І реально розгромив їх – 5:1. Непрохані гості посилили склад та призначили матч-реванш на 9 серпня. Судячи з афіші, що збереглася, у складі киян було заявлено 14 осіб: десять колишніх гравців «Динамо» і чотири — «Локомотива». Так от, згідно з радянською агітпропівською версією, перед початком матчу в роздягальню до «Старту» зайшов німецький офіцер і під загрозою страти наказав програти. Українці знову обіграли німців, як дворову команду – з рахунком 5:3, і на покарання були страчені. Що показово, штадткомісар Києва Фрідріх Рогауш після цього програшу заборонив подальші зустрічі німецьких команд із киянами.
Через якийсь час кількох футболістів «Старту», які працювали на хлібозаводі, заарештували. Є думка, що причиною арешту стала підозра у крадіжці борошна. Інша можлива причина – передбачуваний донос, що динамівці підпорядковувалися НКВС, значилися у штаті наркомата і мали військові звання. За версію про донос говорить той факт, що арешти були вибірковими. Загалом упродовж трьох тижнів заарештували десять динамівців, які грали за «Старт». Один із них участі в «матчі смерті» не брав. Троє колишніх гравців «Локомотива», які вийшли 9 серпня на поле проти німців, не були заарештовані, а четвертого спочатку заарештували, але потім відпустили.
У результаті з 10 заарештованих одного відпустили за три дні. Ще один помер під час допитів у гестапо: він був співробітником НКВС, і його піддали жорстоким тортурам. Вісім футболістів за місяць перевели до концтабору. Трьох із цих восьми за півроку після матчу розстріляли через інцидент у таборі. Ще трьом вдалося втекти, а одного німці відправили до Німеччини восени 1943 року. Всього із гравців «матчу смерті» лише четверо були вбиті німцями. Їхні смерті, судячи з розповідей свідків, не були пов’язані з участю в тому матчі. Доля решти гравців «Старту» склалася по-різному. Дехто з них продовжив грати у футбол після війни, а пізніше зайнявся тренерською діяльністю.
Про що йдеться в архівних документах?
Вищевикладеному можна і не вірити, але факт: у 1974 році прокуратура Гамбурга завела справу про «матч смерті» і протягом 30 років вивчала архівні дані (у тому числі надані українською владою з розсекречених на початку 1990-х років архівів), кінохроніку часів окупації Києва, а також інші джерела. Зі слів деяких учасників так званого матчу смерті, ніхто не змушував їх піддаватися і програвати німецькій команді. Так, один із футболістів «Старту» згадував: «Ніхто з офіційної адміністрації перед матчем не змушував нас грати в піддавки. Щоправда, окремі люди, чи то провокатори з «Руху» (київської команди, яка суперничала зі «Стартом» — В.Б.), чи то прості смертні, що співчували нам, умовляли програти, щоб не дражнити гусей».
Тоді ж звідки виросли ноги у «матчу смерті»? Цю «красиву» версію відразу після війни професійно розкрутив Лев Кассіль. Цей вислів з’явився у київській газеті «Сталінське плем’я» у номері від 24 серпня 1946 року. Це був кіносценарій «Матч смерті» для «Мосфільму». Стверджувалося, що в основі сюжету лежать реальні події Великої Вітчизняної війни – нерівний футбольний «матч смерті».
***
У 2005 році прокуратура Гамбурга закрила справу про «матч смерті», зробивши однозначний висновок, що між виграшем українців та їх розстрілом зв’язок відсутній. Що ж, згадаємо мудру думку Авраама Лінкольна: «Можна весь час дурити деяких, можна деякий час дурити всіх, але не можна весь час дурити всіх».
Валерій Боянжу, Херсон – Одеса
