Секрети гарного улову
Вудилище з ліщини, поплавок з верби
Ще юним хлопчиком Віктор Русановський разом з дідом ходив на першу риболовлю.
-
Я рибалка ще з шести років. Покійний дід Танас любив рибалити і мене брав з собою. Я у нього всього навчився. Ми їздили в сусіднє село Петрик, «на пеньки» – так казали. Човна ми не мали, бо це було дорогим задоволенням. Батько прилаштував нам камери з коліс трактора. Отак ми й рибалили на тих камерах, – згадує Віктор Петрович.
Перші його вудки були з гілок ліщини. Якщо вдавалося десь роздобути вудку з бамбука – це була справжня розкіш. А про телескопічні юнак вперше дізнався вже після закінчення школи.
-
Коли я в армії служив, а було те в Сибіру, батько мені висилав «телескопи» з Вінниці. Бо там такого ще не було. Пам’ятаю ті мої перші дві вудочки. А взагалі вудилища робили з ліщини, поплавок – з верби. Волосінь продавалася тільки одного розміру. Так ми рибалили, і доволі непогано виходило, – розповідає чоловік.
Він додає, що риби у водоймах у часи його молодості було значно більше. Тоді не використовували сіток і електровудок.
-
В дитинстві я лини ловив у Петрику, а тепер їх, певно, тільки у Червоній книзі й побачиш. У моєму рідному Балині була маленька річечка, де коблики і слизики водилися, в’юни ще були. Тепер такої риби тут немає, але з’явилася інша. Наприклад, ротань. На морі на неї кажуть «бички». У нас її раніше тут не було, – зауважує рибалка.
Сьогодні Віктор Петрович – пенсіонер. Тож може часто дозволити собі просте задоволення порибалити. Благо, підходящих місць на Вінниччині вдосталь.
-
Ось днями зловив червонопірки, штук 30. Засолив на тараньку – дуже смачна з неї виходить. А кілька днів тому мав прикрість. На своєму невеличкому ставочку тягнув білого амура, кілограмів п’ять. Я вже й до берега його довів, а він взяв і втік. Думав, що там, крім карасів і подекуди невеличких коропів, нічого немає. А тут прикормив картоплею і ледь амура не взяв. Дуже образився я на нього, – ділиться пенсіонер.
Щоб риба не плювалася
Чоловік каже, що, як і 50 років тому, так і тепер найкращою наживкою, на його думку, є черв’як. Ніякі сучасні наживки з різноманітними смаками та ароматами йому не конкуренти.
-
На зимову риболовлю йдуть з мотилем. Але я вже років чотири взимку не рибалю, хоча колись любив, і непогано виходило. Якось з сином на зимовій риболовлі, на свій день народження, у січні, зловили коропа 5 кілограмів 200 грамів. Насилу витягнули зимовою вудочкою, – хвалиться Віктор Петрович.
Любить він підгодувати рибу там, де закидає вудочки. За давнім рецептом, змішує мелену пшеницю з соняшниковою макухою, варить і отримує «смакоту». За його словами, короп любить картоплю, кукурудзу, горох. Окунь добре йде на дощових черв’яків.
-
Багато залежить ще й від погодних умов, від атмосферного тиску, від місячного циклу. От кажуть: «Вітер зі сходу – не йди на воду». Буває, кидаєш рибі, а вона плюється, не хоче ловитися. А часом притрусив трохи, підгодував, і вона як пішла – тільки встигай однією вудочкою витягувати, – говорить рибалка.
Віктор Петрович любить ранкову риболовлю. О четвертій прокидається, о п’ятій – вже на ставку. Переважно, сам ходить. Хоча часом онука Артема з собою бере, той з Вінниці на канікулах приїздить. Хлопцю цікаве дідове хобі, має й свою вудочку.
- Риболовля в компанії – то вже зовсім інше. Доки не снідали, то ще ловили. А тоді це більше посиденьки на природі, аніж риболовля. Посиділи – вже й заспівали. Як когось зустріну – перекинемося слівцем. Спитали одне в одного, що зловив – на тому й все. Риболовля любить тишу й усамітнення, – зауважує рибалка.
Про рибальські забобони
За словами Віктора Петровича, кожен рибалка має власні забобони. У нього самого є прикмета: якщо побачить одну літню односельчанку – треба вертатися, риби не буде.
-
А є такі хороші люди на перехід, що побачив їх – вже знаєш, буде клювати. В жодному разі не можна з собою на риболовлю брати рибу. Це табу. До риби з рибою не йдуть. А як у компанії, то ще можуть набити за таке.
Як приготувати смачну рибну юшку
Каже, що, крім нього, вдома ніхто риби не чистить. Він цю справу любить також, тому й не доручає. І господар, і його велика родина – усі смакують рибою. І сушать, і смажать, і печуть.
-
Бува, є у мене маленькі карасики, які їсти вже ніхто не хоче. А я їх чищу, голови відрізаю і заморожую. Ось так збираю кілограмів десять і роблю тушонку в автоклаві. Якраз 21 півлітрова баночка виходить. Додаю солі, перцю чорного і духмяного, лавровий листочок, олію – смакота така, що не розказати, – ділиться своїм секретом Віктор Петрович.
Рибну юшку він варити також уміє. Каже, за свій вік перепробував чимало рецептів: і сам готував, і пригощали. Але його найулюбленіший – класичний. Крім риби, цибулі, моркви, спецій і зелені, додає ще секретний інгредієнт – бульйонний кубик. Така, переконує, найсмачніша. Головне – рибу кидати наприкінці, коли овочі вже готові, і дати юшці настоятися протягом 3-4 годин.
-
Куштував я юшку, яку варять і на бульйоні з цілої курки або качки, і на свинячих ребрах. Але то для мене вже, як холодець. Знаю, що дехто й поліно тушить у казані з юшкою, і пиво або горілку додає – я так не роблю. Мені моя смакує найбільше, – говорить пенсіонер.
Фото з архіву Віктора Русановського
Світлана Шевчук
