Відповідає диякон Андрій Музольф:
«На жаль, у багатьох людей, далеких від Церкви, складається враження, що Церква практично все забороняє, особливо те, що для сучасного суспільства видається проявом його свободи та вседозволеності: випивку, шкідливі речовини (починаючи з куріння й закінчуючи важкими наркотиками), вільні статеві зв’язки. Проте все трохи інакше.
Головний дар, який Христос і Його Свята Церква дає людині, – це дар свободи. Святий апостол Павло так і пише: «Ви бо, брати, покликані до свободи». Але після цих слів Апостол робить суттєве уточнення: «аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесности» (Гал. 5:13). Свобода, дана нам Христом – це насамперед свобода від головного нашого поневолювача – гріха. Адже саме гріх відокремив нас від Бога і вкинув у стан смертності та тління. А те, що видається проявом свободи в свідомості сучасного суспільства – «живи, як хочеш і роби, що хочеш» – це зовсім не свобода, а саме втрата її. Тому що, выддаючись власним похотям, людина знову вкидає себе у владу гріха. Яскравий приклад тому – залежність від куріння або вживання алкоголю та наркотиків, якої, як показує практика, дуже складно позбутися.
Таким чином, Церква забороняє і застерігає людину лише від того, що може завдати їй шкоди, а не просто позбавляє людину можливості зазнати радості. Навпаки, саме Християнство закликає нас до радості і свідчить про важливість радіти: «Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (1 Фес. 5:16-18). Просто саме поняття про радість, на жаль, у віруючої людини відрізняється від уявлення про неї у людини невіруючої. Якщо для першої радість – це те позитивне, що одночасно поділяє і тіло, і душа, то для другої – радість – це короткочасне задоволення тих чи інших похотей, які згодом можуть залишити в людині негативний відбиток на все життя».
