Покажемо Москві середній палець! – Про незвичайні рішення суддів і мову жестів

Ні, зараз я про деякі їхні рішення, які дивують, впевнений, далеко не лише мене.

Читання книжок як покарання?

Ось, наприклад, на початку квітня стало відомо про черговий екстравагантний вирок, який суддя на Рівненщині виніс якомусь селянинові. Той вкрав у рідної сестри якийсь дрібний сільгоспінвентар, який дістався їм у спадок від батька (проблема з поділом була). Сума – трохи більша за 6 тисяч гривень. Так от, «впаяли» йому рік умовно, та ще й зобов’язали прочитати кілька книжок (одна з них «Кайдашева сім’я» Нечуя-Левицького).

І саме це мене шокувало: це ж треба, дожили до покарання читанням! Для мене, як і для більшості людей, читання дорівнює насолоді. Але щоб ним карати… Звісно, змусити читати художню літературу – це не такий вже й садизм. Ось кілька років тому в Туреччині суд зобов’язав 75-річного громадянина, який проштрафився, не тільки вивчити біографію президента Ердогана, а й перечитати всі його публічні виступи. Оце «жерсть». А в нас це так, курява для моряка.

Влітку 2022-го Приморський райсуд Одеси якомусь «діячеві», який гидив в інтернеті закликами підкоритися ерефії, присудив, окрім строку, читання 10-томної монографії Михайла Грушевського з історії України. Дещо раніше знову ж таки в Одесі якийсь бовдур, який агітував за боротьбу з «укронацистами», склопотав не лише строк, а й наказ прочитати твори репресованих за часів СРСР українських авторів. І ще Одеса: тут двох крадіїв автомагнітол «покарали» обов’язковим читанням Марка Твена і Джека Лондона. Знущання, та й годі.

Коротше кажучи, європеїзувалась наша Феміда. Але, щиро кажучи, хотілося б бачити іншу європеїзацію. Ось уже другий рік я в Одесі, повернувся біженцем до міста моєї півстолітньої давності студентської молодості. Ходжу її вулицями, «кайфую» від спогадів. Та ось біда: трохи відволікся – і ти вже вступив, але не в комсомол. Адже в Одесі не тільки Чорне море, а й море домашніх улюбленців собачого походження. Собачки такі всі з себе випещені, інтелігентні, в шапочках, костюмчиках, штанцях. Але я-а-к нагидять на тротуар. І де ж та європейськість у власників? Лише кілька разів я побачив, що збирають вони “це” в пакетик і відносять його в урну. Не виключатиму, що це стосується й інших регіонів України. То чому б суддям не карати наших недбайливих співгромадян не читанням, а громадськими роботами з прибирання міських вулиць від, прошу пардону, собачого лайна?

Трохи історії

А ось і «вишенька на торт». Райсуд на Львівщині нещодавно на 51 гривню оштрафував громадянина за те, що той продемонстрував полісмену середній палець. У західній «культурі» продемонструвати середній палець – це все одно, що у нас відправити «на три веселі літери». Але це там, у них. А ми тут яким боком? Я зрозумів би, якби полісмену тицьнули під ніс нашу класичну дулю, що інтелігентно називається фігою. Саме в тему до тих «орлів», яких читанням покарали (дивиться у книгу – бачить фігу).

Але середній палець – це із чужої культури. А точніше – із чужої історії. Вчені запевняють, що «росте» середній палець із часів битви при Азенкурі (1415 рік, Франція). Це був один з епізодів так званої Столітньої війни між Францією та Англією. Англійські лучники зі своїми потужними луками були тоді тим, що зараз військові аналітики називають англійською «гейм чейнджер», тобто дуже дієвим родом військ, що змінює перебіг битви. Французи погрожували всім полоненим лучникам відрізати середній палець, щоб не могли тримати стрілу, натягуючи тятиву. А англійці в бою демонстрували їм середній палець як символ своєї бойовитості, безстрашності та волі до перемоги.

Щоб так, але ні

А тепер – коротко про мову жестів у світі. Але точніше – про мови, тому що їх безліч, як і культур на планеті. У нас знак згоди – це кивок головою вгору-вниз, а похитування голови з боку на бік – незгода. Але в Болгарії, Греції, Індії ствердний на нашу думку кивок означає «ні». А наш звичний жест незгоди буде зрозумілий як «так».

Популярний нині жест, яки й означає, що все гаразд, ОК – кільце, утворене великим і вказівним пальцем – майже у всіх англомовних країнах та державах Європи означатиме саме це. Однак у деяких інших країнах цей жест вважається образливим. Так, у Туреччині, Греції та країнах Близького Сходу його можуть розцінити як натяк на гомосексуальність, а у Франції він означає «повний нуль», мовляв, нікчема. У Тунісі цей жест означає «Я тебе вб’ю!»

Великий палець вгору у багатьох країнах – це жест схвалення. А в деяких цим жестом гальмують попутку на дорозі. Але в Таїланді це знак осуду, в Єгипті та Ірані він є серйозною образою. А в Греції саме так натякають – заткнися, стули пельку!

Підняті вгору та розсунуті вказівний та середній пальці – у вигляді літери V – це жест «Вікторія», тобто перемога. Так у багатьох країнах. Але в деяких це – образливий жест, якщо кисть повернута тильною стороною до людини, до яко] звернений жест.

Погладити по голові – це втіха, турбота, похвала. Але в буддистських країнах торкатися голови іншої людини – борони боже!

Вищезгадана мною дуля – це у нас просто дуля або «кукиш» (нещодавно моя дружина, отримавши «нову» пенсію в розмірі 2720 гривень, сумно промовила, скрутивши дулю: на тобі кукиш, що хочеш – то купиш). А в Японії й Таїланді дуля – це пропозиція повного спектру сексуальних послуг. У Туреччині цей жест еквівалентний середньому пальцю в його фалічній інтерпретації, а в Бразилії дуля – це побажання успіху.

***

А тепер повернемося до речення у заголовку цього матеріалу. Раджу всім, повернувшись у бік столиці рашкостану, продемонструвати середній палець – як символ нашої безстрашності, бойовитості та волі до перемоги. Але якщо ворог розцінить це як непристойний жест («на три веселі букви») – ми заперечувати не будемо. Впевнений, що навіть львівський суддя за це нікого не оштрафує.

Валерій Боянжу, Херсон – Одеса