Чи треба відспівувати самогубців і людей, які відсторонилися від Церкви

Запитання читача: “Наскільки мені відомо, заборона на християнське поховання і поминання самогубців пов’язана з неможливістю принести покаяння за скоєний гріх. Смертний гріх відкидає людину від Церкви, а отже, до покаяння грішник перебуває поза Церквою. Цим же пояснюється практика не відспівувати загиблих на різних ігрищах, пияцтві, розбої.

Наскільки логічною є нинішня практика позбавлення християнського поховання самогубців, якщо при цьому ми відспівуємо усіх тих, хто не кається і кається, віруючих і невіруючих? Чи тепер смертні гріхи вже не розділяють людину з Церквою?”

Відповідає протоієрей Костянтин Островський:

– Церковне правило не відспівувати самогубців та інших людей, які явно і до останнього моменту відкидали Церкву, не слід вважати карою за особливу тяжкість гріха. Якби таким людям відспівування було корисним, то, звісно, їх треба було б відспівувати.

Але подумайте: якщо людина за життя рішуче заперечує Православну віру, до останнього дня відмовляється від покаяння і причастя Святих Христових Таїн і в такому стані помирає, то чи не буде жорстоким насильством над її душею вчинення церковного чину відспівування? Кожен із нас обирає собі місце у вічності, обирає всім своїм життям. Хтось хоче бути з Богом (і у кожного таке бажання – своєю мірою). А хтось обирає не бути з Богом (і цей нещасливий вибір в одних людей інтенсивніший, а в інших – менший). Коли ми про людину, яка не захотіла бути зі святими, просимо Бога: «Зі святими упокой», ми скоріше посилюємо, ніж полегшуємо її страждання.

Як це може бути?

А ось уявіть, що у храмі відбувається Пасхальна заутреня, всі християни радіють, а якусь людину обманом затягли до храму, у неї душа до Богослужіння не лежить, вона рветься на вулицю, нехай навіть там, на вулиці будуть вітер та сніг, а у храмі тепло і світло. Чи добре буде насильно утримувати цю людину, не давати їй вийти з храму?

Царство Небесне – це Храм Божий, у якому вічно триває урочиста служба Богові. Поза Царством Небесним – темрява непроглядна. Але той, хто хоче у темряву, має бути відпущений у темряву.

Знав я одну сім’ю багато років тому, кілька братів і сестер, охрещених у дитинстві ще до революції. Усі – віруючі, а одна сестра – завзята атеїстка. Навіть казала, щоб її поряд із віруючими родичами не ховали.

Перед смертю вона довго хворіла, дочка пропонувала запросити священика, щоб сповідатися і причаститися хоча б перед смертю. Вона твердо відмовилася і попросила покласти їй у труну під подушку партквиток. Так і зробили. А відспівувати і поминати в Церкві не стали, хоча серед знайомих були й цілком церковні люди. Тому що духовне насильство не властиве Православному християнству.

Церковне поминання на Літургії, на молебні, на панахиді – це внутрішнє життя Тіла Христового, і брати участь у житті цього Боголюдського організму можуть лише члени Церкви. Але це аж ніяк не означає, що православному християнину не можна особисто молитися Богу за своїх близьких, живих і померлих, навіть якщо вони поза Церквою.

Про живих молимося, щоб Господь призвав їх до покаяння, дарував їм істинну віру, поєднав їх зі Своєю Соборною та Апостольською Церквою. Про померлих поза Церквою молимося, щоб Господь, наскільки можливо, полегшив їх вічну долю.

ДО ВІДОМА. У Великому посту встановлено три поминальні суботи. Цього року – 30 березня, 6 і 13 квітня.