Гіперактивність дітей: як впоратися з підвищеною активністю дитини та направити її енергію у правильне русло

У стресових ситуаціях непосидючість дітей та надмірна втома дорослих наводить мам та тат до думки: «У нас гіперактивна дитина». Однак гіперактивність – це діагноз, який встановлюють лікарі невропатологи та психологи, та необачно самостійно його ставити власному чаду.

«Моєму онукові 6 років, невролог поставила йому діагноз «Гіперактивність, синдром дефіциту уваги». Також ми ходили до психолога – по його частині все добре, до того ж онук – дуже тямущий хлопчик.

У той же час у садок він не ходить, з іншими дітьми не дуже охоче грає та спілкується, на людях поводиться не завжди адекватно. І з віком ці поведінкові порушення посилюються. Підкажіть, до якого фахівця нам ще звернутися? І чи можна вилікувати гіперактивність?

Олена Анатоліївна, м. Одеса»

На запитання читачки відповідає лікарка-педіатр вищої категорії Олена Агафонова.

Не пустощі, а патологія

– Слово «гіперактивність» обивателі часто використовують для позначення нестриманої поведінки дітей загалом. Але насправді синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ) – це неврологічна патологія, через яку дитина проявляє надмірну рухову активність, неуважність та імпульсивність.

Від синдрому, за різними даними, страждають від 5 до 10 відсотків дітей. При цьому у хлопчиків він діагностується у кілька разів частіше, ніж у дівчаток, особливо у дошкільному і ранньому шкільному віці. Зазвичай симптоматика поведінкового розладу зберігається до 12 років, а потім дитина переростає гіперактивність, і прояви поступово зникають. Однак відсутність належної уваги до синдрому з боку батьків та педагогів може мати серйозні наслідки для гіперактивних дітей у майбутньому.

Як проявляється гіперактивність?

Дітям зі СДУГ, як правило, важко всидіти на одному місці, підкорятися інструкціям, закінчити розпочате і керуватися загальноприйнятими правилами поведінки. Такі діти незграбні, часто втрачають речі й ламають предмети. Також у дітей зі СДУГ нерідко спостерігаються проблеми з пам’яттю, увагою, мовленням, сном. Вони не можуть зосередитися, спланувати послідовність дій і передбачати результат. Через війну синдром негативно впливає на соціальну взаємодію, процес навчання дітей і формування самооцінки дитини.

Чому виникає і яке лікування застосовують?

Причини виникнення СДУГ до кінця не з’ясовані, але до факторів ризику відносять генетичну схильність, тяжкі або передчасні пологи, внутрішньоутробну гіпоксію, стрес або травму матері під час вагітності, несприятливі екологічні умови. Відіграти свою роль можуть також напружена атмосфера і часті конфлікти в ній.

При підозрі на гіперактивність і дефіцит уваги у дитини слід звернутися до досвідченого педіатра, який за необхідності направить до невролога, психіатра, психолога, логопеда та інших фахівців. Для діагностики синдрому проводяться опитування батьків та дитини, спеціальні тести, електроенцефалографія, ультразвукова доплерографія, КТ або МРТ головного мозку.

Терапія гіперактивності проводиться комплексно: зазвичай це психотерапевтичні методики (причому вони зачіпають як дитину, так і членів її сім’ї); педагогічна і нейропсихологічна корекція (спеціальні рухові та ігрові вправи на розвиток моторики, мовлення, пам’яті, уваги); релаксаційні аутотренінги. Іноді використовуються лікарські засоби, але вони припустимі у тому разі, якщо поведінкова терапія не допомагає.

Якщо гіперактивність дитини виявлено на тлі органічних захворювань головного мозку, проводиться лікування основної патології.

Також вашому онукові дуже важливо дотримуватися режиму дня, мінімізувати час, проведений з гаджетами, і збалансовано харчуватися. Ну а основне завдання батьків та близьких родичів – зберігати позитивний мікроклімат в сім’ї, проявляючи до дитини максимум уваги і терпіння.

Ірина Кадченко