Борошно і шматочки хліба, змішані з ладаном, спалювалися на жертовнику цілопалення, також із пожертвуваного борошна пекли прісний хліб, який старозавітні священики мусили з’їсти цього ж дня, не виносячи його з Храму. Також особливі освячені 12 хлібів завжди перебували усередині Храму – у Святилищі.
Велику роль відігравав хліб під час святкування старозавітного Великодня. Це свято заснували на згадку про вихід євреїв з Єгипту. Вихід відбувався поспіхом, єврейські господині не встигли дочекатися, поки дійде тісто, і приготували прісні коржики. І тому на спеціальній богослужбовій вечері – седері, яку євреї проводили на згадку про Вихід, вживався прісний хліб – маца.
Саме зі старозавітним седером і пов’язане найголовніше місце використання хліба в Церкві. Напередодні своїх страждань, під час цієї пасхальної вечері, «коли ж вони їли, Ісус, узявши хліб і поблагословивши, переломив, дав учням і сказав: Прийміть, їжте, це – тіло Моє». (Мф. 26:26), встановивши таким чином нову хлібну жертву – Таїнство Євхаристії.
Серед вчених і богословів досі ведуться дебати, який хліб взяв Христос: прісний чи квасний, оскільки грецьке слово «артос», буквально – «хліб», нічого не говорить про склад хліба. Тому встановилося кілька традицій використання хліба за богослужінням: у Православній Церкві та в низці інших східних Церков використовується квасний хліб, а в Католицькій та Вірменській – прісний.
Отже, з Тайної вечері хліб твердо увійшов у християнське богослужіння, оскільки Євхаристія – серце Церкви, Її основа і вона за заповіддю Спасителя відбуватиметься в Церкві завжди, до Його Другого пришестя.
Спочатку ніякого спеціального хліба для євхаристичного богослужіння, Літургії, не готували. Люди просто приносили хліб у жертву храму, і диякон вибирав найбільш підходящий для богослужіння, «підганяв» його до відповідних розмірів, відрізав кірки. Звідти і назва цього хліба – проскура, з грецької «приношення». Щоб не образити інших жертводавців, із принесених ними хлібів виймалися маленькі частки, щоб хліб кожного взяв участь у Євхаристії. Звідти й береться наша традиція виймання частинок із великої кількості проскур з поминанням живих та покійних.
Однак згодом, щоб бути впевненим в якості хліба, проскури стали випікати безпосередньо при храмах і монастирях, на них ставили спеціальні печатки у вигляді хреста.
Численні проскури, з яких виймаються частинки для Євхаристії, набувають особливого Божого благословення і вважаються освяченими. Також освяченими вважаються і шматочки, що залишилися після обрізання головного Євхаристичного хліба. Вони називаються «антидор», з грецької «замість Дарів». Таким чином, Церква закликає вживати антидор і проскури тоді, коли немає можливості взяти участь у Євхаристії, щоб хоча б малою часткою до неї доторкнутися.
На вечірньому богослужінні напередодні великих свят відбувається особливий чин – благословення хлібів, які потім, під час помазання святим єлеєм, роздають віруючим. Історія цього хліба йде у довгі монастирські богослужіння. Вечірня служба напередодні великих свят тривала всю ніч, що й дало їй назву «всеношне пильнування». Щоб підкріпити сили тих, хто молиться, благословляли хліб і роздавали разом з чашею, благословеного тут же, вина.
Ще один богослужбовий хліб пов’язаний зі святом Великодня. Наприкінці літургії в день Великодня освячується артос – особливий хліб із зображенням Хреста або Воскресіння Христового. Артос зберігається весь Великодній тиждень у храмі і в суботу Світлої седмиці після читання особливої молитви роздається віруючим.
Олександр Адоменас, магістр богослов’я
