Відомо, що у першій половині IV століття рівноапостольною царицею Оленою було знайдено Хрест Господній, який до того кілька століть пролежав під спудом, а потім урочисто піднято над народом в Єрусалимі. Зброю страти було прийнято закопувати разом із тілами страчених, тому хрест Христовий опинився у братській могилі, де були поховані розбійники, розп’яті поруч з Господом.
І ось це дерево після розкопок, проведених царицею Оленою, патріарх Єрусалимський спорудив над натовпом, що молиться і повторює слова «Господи, помилуй». Тепер цей Хрест, піднятий над віруючими християнами, є знаком Христової Церкви, а свято Воздвиження – святом Її перемоги та урочистостей.
І як Хрест 300 років був під спудом, так і Церква Христова була гнана, була зневажена, її утискували; а деякі роки на неї обрушувалися такі жорстокі переслідування, що вони призводили до появи сотень мучеників. І ось римські імператори, які були або байдужі до християнської віри, або зневажали її, або ставили християн поза законом і нещадно переслідували, поступово почали вагатися: чи слід далі гнати віруючих у Христа?
І при імператорі Костянтині Великому стався поворот. Ще були у пам’яті всі тортури, страти, переслідування. Ще не минуло, можливо, і 10 років з того дня, як багато хто віддав своє життя за Христа; коли одні зрадили Його, другі проявили малодушність, інші – небувалу твердість. Ось тоді імператор Костянтин проголосив свободу віросповідання у всій своїй державі.
Що ж змусило його піти на цей крок? Чому зрештою визнали Церкву? І чому так багато людей у неї пішло? Імператор був людиною державною і він розумів, що раз тисячі людей хрестяться, раз тисячі людей навертаються у віру Христову, отже, не можна ж знищити і кидати у в’язниці всіх!
Це було першою і головною причиною повороту держави до Церкви. І в результаті – торжество. Хрест Христовий піднесений над світом!
Запитаємо тепер себе: як тоді, багато століть тому, перемогла Церква? Чим перемогла Вона? Зрозуміло одне – Вона перемогла своїм прикладом. Люди, які вірили у Христа, були добрішими, чистішими, сильнішими, мужнішими за усіх інших. Язичники і невіруючі мимоволі дивилися на них, як на високий зразок наслідування. Можна сказати, що члени Церкви були найкращими людьми в державі, хоч би ким вони не були: офіцерами, рабами, слугами або вченими, ремісниками або мудрецями. Ось це й залучило до віри Христової стільки нових послідовників.
Сила наша, сила нашої Христової Церкви полягає у житті за заповідями Євангелія. Сила наша полягає й у тому, що Дух Божий має діяти через нас. Але часто й ми з вами, вважаючи себе християнами, говорячи про це людям, поруч із якими живемо, нехтуємо заповідями євангельськими, навіть не замислюючись. Задоволені тим, що раз на тиждень прийдемо до храму, постоїмо тут, час від часу долучимося до Святих Тайн, прийшовши на сповідь, в одне вухо послухаємо і скажемо: «грішний, грішна», і йдемо далі жити, як язичники.
Так от, якщо ми житимемо не за Євангелією, а за примхами своїх пристрастей, то аж ніяк не будемо являти перед людьми приклад справжніх учнів Христових.
Так само і друге: якщо душа наша буде слабкою, млявою, маловірною, якщо Дух Божий не діятиме в нас, то й слово наше буде безсиле, безсиле буде і явище віри нашої, бо в ній не Господь діятиме, а наша звичка . Одна жінка казала мені якось, що вона ходить до церкви, бо їй приємно там постояти: «Куди ж іти мені, старій людині? Начебто тут таке місце, що можна провести час».
Хіба так діє Дух Святий? Ні, це не віра, це просто самозадоволення. Це не віра, а самозадоволення, саморозрада. Це щось таке для літньої людини, щоб їй було спокійно, приємно. Як то кажуть, відпочити душею. Але це не Дух Божий, який має діяти у кожному з нас.
Але якщо ми з вами захочемо справді виконати волю Христову, якщо захочемо справді отримати допомогу Божу, щоб стати християнами, Господь пошле нам рятувальний Хрест.
Його сила дана для кожного, кожен може отримати дар цієї благодаті і воскреснути: прокинутися і стати набагато сильнішим духовно. Тому що Господь рятує нас Своєю нескінченною силою, що спокутує. Вона дана нам, вона обіцяна нам! Сьогодні дано нам спасіння, і тільки від нас залежить, щоб ми силу Хреста Христового прийняли, засвоїли і в житті своєму здійснили те, що Господь нам заповідав.
ДО ВІДОМА
Воздвиження Хреста Господнього святкується 14 вересня – за новоюліанським календарем, нещодавно ухваленим Православною Церквою України (ПЦУ), і 27 вересня – за юліанським календарем.
За проповіддю священика Олександра Меня
