Сьогодні пропонуємо вашій увазі лист Бориса Валеріанова з Києва.
А ви знали, скільки у нас партій?
«Ви, шановні видавці «На пенсії», навряд чи усвідомлюєте, яку душевну революцію влаштували своїм читачам, почавши публікувати наші листи. Адже в головах у нас, пенсіонерів, далеко не тирса, і ми дуже хочемо, щоб нас почули. Хочу поділитися з такими ж, як я, шанувальниками видання, своїми думками щодо чисел 18 та 370.
Останнє перед розвалом СРСР десятиліття комуністом не був, але у лавах КПРС перебував (це різні речі). Вступити мене просто зобов’язали – заради просування службовими сходами. Я був провідним технологом на одному з «номерних» заводів (підприємства, які працювали на оборонку, тоді називалися «поштова скринька №…»).
Щоб стати головним технологом, я обов’язково повинен був «членувати». Роботу я знав, альтернативи мені не було, я відмовлявся щодо партії, але – вмовили. Прийняли, навіть незважаючи на те, що я на партбюро сказав, що бачив я Леніна в труні, пояснивши, що одного разу побував у Мавзолеї.
Потім минули роки, минув час компартійного ідіотизму, коли КПРС хвалила сама себе, змушуючи повсюдно розвішувати плакати «Слава КПРС!». У нас з’явилися плакати «Хай живе КПРС на Чорнобильській АЕС» – і монополія компартії випарувалася.
Але маятник демократії у нас в Україні різко хитнувся в інший бік. По телевізору нещодавно офіційно повідомили, що рішенням суду у нас заборонили діяльність вісімнадцяти політичних партій. Перелічувати політичні трупи не буду. Для того щоб уявити цей шалман, назву лише одну – політична партія «Блок Володимира Сальдо». Так, це саме той, хто очолив так звану владу рф на Херсонщині.
Оце так, подумав я: це якщо вісімнадцять закрили, то скільки ж їх було всього? Дав завдання онуку, він пірнув в Інтернет і я просто шокований: на початок 2022 року в Україні було 370 політичних партій.
А потім онук набрав в Інтернеті «Як купити політичну партію в Україні?». Ось де собака заритий: якісь 50 тисяч доларів – і ти вже лідер партії. І можеш у Верховну Раду йти питання вирішувати. Роздай виборцям іменні пакети з олією та гречкою, пообіцяй, мовляв, «дайте лише час, дайте лише строк». І уперед – на взяття парламенту. А там вже можна й майстрами «художнього свисту» ставати – у сенсі реалізації своїх обіцянок, адже строк за їх невиконання у нас не дається.
Знову ж таки онук знайшов в Інтернеті мені один аналітичний портал, так там наприкінці 2021 року перевірили підсумки виконання передвиборчих обіцянок партіями, які пройшли до Верховної Ради. Це якраз половина п’ятирічного терміну між виборами. Так от, «Слуга народу» – 20%, «Голос» – 18%, «Європейська солідарність» – 4,2%, «Батьківщина» – 2,8%, ОПЗЖ – 1,4%.
Колись російський прем’єр Черномирдін видав черговий перл: «Ми так житимемо, що наші онуки нам заздритимуть». Нехай буде так. А ось у нас, мені хотілося б, щоб ми по-доброму нашим онукам заздрили. Щоб на відміну від нас вони вміли кукіль від пшениці відділяти – і не в останню чергу політиків від політиканів».
