84-річний майстер по дереву дарує радість одеситам: «Хочу, щоб люди посміхалися»

Ми продовжуємо рубрику «Як переживають війну пенсіонери». У ній ми розповідаємо історії людей старшого віку про те, як вони справляються із труднощами воєнного часу. І сьогодні йтиметься про 84-річного майстра по дереву Петра Глєбова з Одеси, який, незважаючи на війну, сам не втрачає оптимізму і дарує радість оточуючим.

Казкова клумба дядька Петі

Цю клумбу із дерев’яними героями на старій тихій вулиці на Молдаванці (мікрорайон в Одесі) я побачила вперше у січні цього року. Зараз, влітку, знову проходила повз неї: робіт стало набагато більше. Всі ці творіння з дерева – справа рук майстра Петра Глєбова. Тут усі звуть його «дядько Петя». Йому вісімдесят чотири. І він постійно посміхається, хоча розповідає про себе дуже мало.

— Ви на роботи мої дивіться, про них питайте. Ось перехожі йдуть повз клумбу, а я придивляюся уважно, щоб зрозуміти: подобаються мої твори чи ні. Люди зупиняються, вивчають — і коли бачу посмішку на обличчі, то й тішуся.

Петро Васильович показує мені чергову свою роботу – майбутню козу.

— Ото все думаю, з чого їй бороду зробити. Як тільки дерева починають обрізати, люди мені приносять гілки, деякі сам знаходжу. Буває, тільки побачу, а вже «сюжет» вимальовується.

«Треба думати про щось приємне»

Петро Васильович народився не в Одесі. Але мешкає тут уже дуже давно. Усе життя працював будівельником. Дружину п’ять років тому поховав. Свої роботи з дерева називає захопленням, хоч, як виявилося, попит на них великий. Навіть торгував якийсь час ними на Старокінному ринку*.

— Потім вирішив: не торгуватиму. Зроблю на рідній вулиці незвичайну клумбу, хай людям буде приємно.

І знову повторює, як любить, коли люди посміхаються, хоча зараз вони часто хмуряться і сумують. А жити треба щодня, займатися чимось, чого душа бажає, думати про щось приємне. Життя ж одне, хоч би які часи не випали на долю.

— Я ось вранці прокидаюся і думаю про те, що сьогодні робитиму. Бачите, скільки в мене гілок назбиралося. Хочу ще багато створити. Ось майбутній фламінго, ось коза. Сусіди кажуть: «Принесемо вам ще гілок, тільки нехай на клумбі нові фігурки будуть». Дітям подобається, це ж головне. І мені приємно, хочеться щось нове придумати.

Порося з мамою, пташки на гілках, навіть чортик. Заєць з бантиком. Петро Васильович каже, що цей заєць – дитячий улюбленець.

Від бородатого чоловічка до мавпи з гранатою

Бородатий чоловічок з якорем з’явився на цій клумбі одним із перших. Руки простяг, а в долонях у нього монетки. Як виявилося, на вулиці, де мешкає Петро Васильович, трапилася проблема з каналізаційною трубою. Сусіди не могли потрібну суму на ремонт зібрати. Ось майстер і взявся до справи, і вирізав із дерева цього суб’єкта, на клумбі встановив «заради хохми». Каналізацію полагодили, а дерев’яний твір так і проживає з того часу на Молдаванці.

— Мене іноді питають про «життєві секрети» для людей на пенсії. А я й не знаю, що відповісти, бо не маю жодних секретів. Роблю, що подобається і мені, і людям. Спортом займаюся. Теж настрій піднімає. Ви мене про війну спитали. Ось вам і відповідь.

Відповідь у вигляді однієї з робіт Петра Васильовича. У неї навіть назва є: «Мавпа з гранатою в руці». Якщо хтось не зрозумів, можна прочитати напис нижче.

***

Дерев’яні твори Петра Глєбова начебто живуть своїм життям. Люди сюди приходять іноді, щоби просто подивитися, з новими роботами познайомитися, навіть сфотографуватися з ними.

А Петро Васильович на таку увагу до своїх дерев’яних героїв реагує з посмішкою. Дуже йому приємно. І, мабуть, скоро з’явиться на старій клумбі його нова робота по дереву. І ще одна. І ще.

Аби тільки люди посміхалися.

Марія Котова

Фото автора

*НАША ДОВІДКА. Старокінний ринок – найстаріший із існуючих сьогодні одеських ринків. Тут можна купити домашнього вихованця або антикваріат, раритетні речі, рідкісні книги, марки, монети, значки, старовинні прикраси або незвичайні дрібнички.