Делікатні проблеми: як знизити активність сечового міхура?

Чому виникає цей поширений синдром і як з ним боротися, розповів лікар-уролог вищої категорії Іван Крижанівський.

Жінки хворіють частіше

Гіперактивний сечовий міхур (ГАСМ) – це патологічний стан, що характеризується частими, різкими і важко стримуваними позивами до сечовипускання, при цьому інфекції сечових шляхів зазвичай відсутні. При цьому розладі м’язова тканина органу реагує навіть на незначне скупчення рідини, тому у людини виникає оманливе відчуття постійної наповненості сечового міхура.

Хоча цей синдром не загрожує життю пацієнта, він завдає йому значного дискомфорту і може призвести до соціальної ізоляції людини і навіть розвитку депресії. При цьому захворювання дуже поширене – на нього страждають до 20 відсотків населення: і дорослі, і діти. Але в основному воно турбує людей від 40 років, причому жінки хворіють у кілька разів частіше за чоловіків, що пов’язано зі структурними особливостями жіночого сечостатевого тракту.

Чому виникає патологія?

Основна причина прискореного сечовипускання – зміни у м’язовій оболонці сечового міхура, що призводять до його мимовільних скорочень. Причинами такого збою часто стають різні неврологічні захворювання: розсіяний склероз, діабетична нейропатія, хвороби Паркінсона та Альцгеймера, інсульт, травми головного та спинного мозку, а також синдром подразненого кишечника, хронічний стрес, патології нирок, пухлини, порушення відтоку сечі через збільшення простати.

Також гіперактивність міхура може бути пов’язана з побічними ефектами від прийому деяких ліків (діуретиків, гіпертонічних препаратів, антидепресантів). Додатковими факторами ризику виступають літній вік, зайва вага та куріння.

На що звертати увагу?

До основних симптомів синдрому гіперактивного сечового міхура належать:

• прискорене сечовипускання: від восьми разів на день і від двох – протягом ночі;
• больові відчуття внизу живота, різі та болі при сечовипусканні;
• виділення сечі дуже маленькими порціями, іноді буквально краплями;
• нетримання сечі, особливо при кашлі, сміху або фізичних навантаженнях;
• позиви до сечовипускання провокують зовнішні подразники – наприклад, звук або вид води, що ллється.

Який лікар і чим допоможе?

Перед постановкою діагнозу «гіперактивний сечовий міхур» виключаються інші патології з подібними симптомами: інфекції сечових шляхів, пухлини сечового міхура, сечокам’яна хвороба, дисфункція м’язів тазового дна, цукровий діабет, цистит.

Для діагностики необхідно пройти огляд у уролога, здати загальні аналізи сечі та крові, виконати уродинамічні дослідження, УЗД нирок, сечового міхура, передміхурової залози, цистоскопію, уретроскопію. Також пацієнту зазвичай рекомендується протягом трьох днів вести щоденник сечовипускань.

При легких формах застосовуються немедикаментозні методики: корекція способу життя та питного режиму хворого, фізіотерапевтичні процедури, спеціальні вправи для зміцнення м’язів тазового дна, які особливо актуальні для жінок.

Якщо ці заходи неефективні, призначаються лікарські препарати, що розслабляють м’язи сечового міхура, за необхідності – антидепресанти.

У деяких випадках застосовується хірургічне лікування, а також ін’єкції ботулотоксину у м’язи сечового міхура, які знижують його спонтанні скорочення.

Що робити для профілактики?

Для попередження розвитку гіперактивності сечового міхура та його рецидивів рекомендується:

• мінімізувати вживання продуктів, що подразнюють сечовий міхур (цитрусові, томати, шоколад, гострі та кислі страви);
• не пити воду та чай за три години до сну, при цьому дотримуватися денної норми вживання рідини;
• уникати переохолодження;
• освоїти і регулярно виконувати вправи Кегеля;
• регулярно відвідувати гінеколога та уролога.

Ірина Кадченко