Петро Іванович Прокопович народився у липні 1775 року у селі Митченки на Чернігівщині у сім’ї священика. Закінчивши Києво-Могилянську академію, до 1798 року служив у кавалерії. І вирішив бджільництвом зайнятися. За 10 років у нього на пасіці було вже 580 вуликів.
Але діяльність Петра Івановича не звелася до добування меду: він умів думати. Він вивчав психологію бджолосімей, і в 1814 році створив перший у світі розбірний рамковий вулик. Вперше рамка стала окремою частиною бджолиного житла, з’явилася можливість оглянути бджолосім’ю, впливати на її розвиток. І збирати мед, не дратуючи бджіл димом.
Петро Іванович об’єктивно оцінив революційність своєї раціоналізаторської пропозиції й вирішив її максимально оприлюднити. Він створив тоді єдину в Європі школу пасічників – просто у своєму рідному селі. Школа пережила свого засновника, за 53 роки існування з неї вийшло понад 700 кваліфікованих пасічників.
У 1839 році пасіка Прокоповича налічувала вже майже три тисячі бджолосімей, а з роками вона стала найбільшою у світі – десять тисяч бджолосімей. Прокопович став постачальником двору його імператорської величності – після того, як його пасіку відвідав Микола Перший.
А 1843 року в школі пасічників гостював Тарас Шевченко. За час перебування він зробив нариси картини «На пасіці», зобразивши одного з майстрів з дочками. Згадував Кобзар Прокоповича і в повісті «Близнюки». А ось цар-батюшка від українського меду хоч і облизувався, але коли Прокопович попросив «найвищого дозволу» відкрити друкарню, щоб видати власну книжку «Нотатки про бджіл», відмовив йому.
Однак за своє життя Петро Прокопович (він помер 1850 року там же, де й народився – на Чернігівщині) надрукував понад 60 тематичних статей у газетах і журналах. Багато його практичних висновків є актуальними і сьогодні. Ім’я цього професіонала з великої літери сьогодні гордо носить Український інститут бджільництва.
Валерій Боянжу, Херсон — Одеса
