Свято слов’янської писемності: Буквиця як мистецтво. Візерункова таємниця великої літери

Коли з’явилася буквиця?

Мистецтво‏ ‎оформлення ‎книг‏ ‎стало ‎активно‏ ‎розвиватися ‎в‏ ‎ранньохристиянські‏ ‎часи, ‎коли‏ ‎з’явилися тексти, ‎вважалися ‎божественними, ‎і,‏ ‎відповідно, ‎вимагали ‎ відносини. ‎Поступово ‎книга‏ ‎перестала ‎вважатися‏ ‎простою ‎фіксацією ‎звучання ‎речі‏ ‎і‏ ‎перетворилася ‎в‏ ‎самостійний ‎твір‏ ‎мистецтва. ‎Це ‎відношення ‎поширилося ‎і‏ ‎на‏ ‎світські ‎книги.

І‏ ‎тоді ‎же‏ ‎з’явилася ‎буквиця ‎як ‎обов’язкова ‎частина‏ ‎книжкового‏ ‎декору. разючої ажурно-філігранної тонкості. ?Буквиці ‎могли‏ ‎зображуватися ‎і‏ ‎в‏ ‎вигляді ?людей ‎або‏ ‎тварин, ‎переплетених‏ ‎з геометричними ?узорами. ‎

В‏ ‎релігійних‏ ‎книгах ‎буквиці‏ ?прикрашалися ?кольоровими‏ ?ілюстраціями ?на ?біблейські ?теми. ‎Але‏ ‎далеко‏ ‎не ‎завжди‏ ‎оформлення ‎буквиць‏ ‎безпосередньо ‎з вмістом ‎і‏ ‎призначенням‏ ‎тексту. суперечило.‏ ‎Наприклад, ‎буквиці‏ ‎в ‎християнських ‎книгах ‎містять ‎зображення,‏ ‎явно ‎маючі‏ ‎язичницьке‏ ‎походження. ‎Символічна ‎мова‏ ‎старинних ‎буквиць‏ ‎дуже ‎складна ‎і ‎у‏ ‎багатьом‏ ‎до ‎сих‏ ‎пор ‎не‏ ‎розшифрований.

Буквиця ‎– ‎не ‎просто ‎декоративний‏ ‎елемент.‏ ‎Вона ‎грає‏ ‎особливу ‎роль. якої ?повсякденне‏ ‎життя ‎переривається‏ ‎і‏ ‎виникає ‎інше‏ ‎життя, ‎інший ‎світ ‎– ‎той,‏ ‎про ‎якому ‎ розповідає‏ ‎текст. ‎Це ‎точка,‏ ‎в ‎якій‏ ‎перетинаються ‎таємниця ‎природи ‎(рослинний‏ ‎орнамент),‏ ‎таємниця ‎людських‏ ‎почуттів ‎і‏ ‎пристрастей ‎(їх зображені ‎і тварини ‎люди) )‏ ‎– ‎і‏ ‎таємниця ‎слова,‏ ‎таємниця ‎перетворення ‎людини ‎і ‎світу‏ ‎під‏ ‎діянням‏ ‎слова. ?

Буквиці Київської Русі

У Київській ‎Русі ‎буквиці‏ ‎з’явилися ‎імовірно‏ ‎в ‎X ‎столітті ‎(більше ‎старі‏ ‎книги‏ ‎не‏ ‎збереглися) ‎під‏ ‎впливом ‎візантійського‏ ‎искусства. ‎В‏ ‎988‏ ‎року ‎київський‏ ‎князь ‎Володимир ‎Святославович ‎одружився ‎на‏ ‎візантійській ‎церівні‏ ‎Анне.‏ ‎Разом ‎з ‎ней ‎привезли‏ ‎церковну‏ ‎начинок ‎і‏ ‎богослужбові ‎книги.‏ ‎То, що відбулося ‎тоді ‎ж ‎хрещення ‎слов’ян ‎визначило ‎не‏ ‎тільки ‎то,‏ ‎яка ‎література ‎отримає ‎поширення Русі,‏ ‎но‏ ‎і ‎то,‏ ‎за ‎яким‏ ‎зразками ‎рукопису‏ ‎будуть‏ ‎прикрашатимуться.

Вже ‎найдавніші‏ ‎із ‎збереглися ‎давніх ‎книг ‎-‏ ‎Остромірово ‎Євангеліє‏ ‎(1056-1057)‏ ‎і ‎Виборник ‎Святослава‏ ‎(1073) ‎-ют ‎в ‎в ‎ ‎манері‏ ‎оформлення ‎книг. граничної‏ умовності.‏ сміливі поєднання‏ яскравих кольорів ‏ ‎писец‏ ‎- ‎золописець ‎-‏ ‎обводив ‎контур‏ ‎буквиці ‎чорнилами ‎із ‎твореного‏ ‎золота,‏ ‎додаючи ‎їм ‎вигляд ‎дорогоцінного‏ ‎прикраси.

Стилі буквиць

У‏ ‎XII-XIII ‎віках‏ ‎оформився‏ ‎своєрідний ‎звірячий‏ ‎стиль ‎слов’янських ‎буквиць, ‎імовірно ‎пов’язаний‏ ‎с ‎подібними‏ ‎буквицями‏ ‎у ‎кельтів. ‎Цей‏ ‎стиль ‎назван‏ ‎«тератологічним» ‎(від ‎грецького ‎слова‏ ‎«чудовисько»)‏ ‎Але давньоруські‏ ‎«чудовища» ‎на‏ ‎буквицях, ‎на відміну від ‎кельтських, ‏ ‎більше‏ ‎спокійні ‎і‏ ‎добродушні.

Буквиці ‎оттонівського ‎стилю, ‎отримані‏ ‎своє‏ ‎назва ‎від‏ ‎династії ‎Оттонов,‏ ‎що керувала ‎у ‎східній ‎частині ‎володінь‏ ‎Каролінгів,‏ ‎на‏ ‎території ‎сучасної‏ ‎Німеччини, ‎з‏ ‎919 ‎по‏ ‎1024‏ ‎год. ‎Оттони‏ ‎надавали ‎щедре ‎заступництво ‎різним ‎видам‏ ‎мистецтва, ‎дяку‏ ‎чому‏ ‎розвивалось ‎і ‎процвітало‏ ‎мистецтво ‎прикраси‏ ‎рукописів. ‎Буквиці, ‎як ‎правило,‏ ‎були‏ ‎великими, ‎з ‎базою ‎позолотою‏ ‎і ‎характерними ‎для цього ‎періоду‏ ‎узорами‏ ‎з ‎переліток якими зафарбовувалися яскравими квітами.

Книгодрукування та буквиці

Книгодрукування ‎в ‎Європі ‎‎з’явилося ‎в‏ ‎XV ‎- ‎XVI ‎віках. поступово вони в багатьох багатьом книгах також стали друкованими. ‎Іноді‏ ‎їх‏ ‎потім ‎розмальовували‏ ‎вручну. ‎Спрощувати‏ ‎їх ‎ніхто ‎і ‎не думав.‏ ‎Буквица‏ ‎ як і раніше ‎залишалася‏ ‎мистецтвам. ‎Але‏ ‎тепер ‎вона ‎стала ‎мистецтвом ‎не‏ ‎тільки‏ ‎художників,‏ ‎але ‎і‏ ‎майстрів, ‎робителів ‎штемпи: ‎різьбярів ‎по‏ ‎дереву ‎і‏ ‎граверів ‎на міді. На гравіювання‏ однієї складної‏ Буквиці‏ на металі відходило до кількох місяців місяців.

Ось буквиці, які друкував‏ в своїх виданнях Іван Федоров‏ в 1570 році.

У ‎Івана ‎Федорова‏ ‎був‏ ‎сподвижник ‎Петр‏ ‎Мстиславець, ‎який ‎створив ‎свій ‎власний ‎стиль ‎буквиц‏ ‎–‏ ‎тонкий,‏ ‎лаконічний ‎і‏ ‎в ‎то‏ ‎же ‎час‏ ‎вишуканий.‏ ‎Каліграфічна ‎невимушеність‏ ‎цьих ‎буквиць ‎дозволяє ‎забути,‏ ‎що ‎вони‏ ‎вишли‏ ‎з-під друкованого ‎пресу.‏ ‎

Один із учнів Івана Федорова – Анісім Радишевський – перетворив буквиці на справжні шедеври. Його тонку, мереживну манеру рослинного малюнка,‏ дрібність ‎і‏ ‎детальність,‏ ‎доведені ‎до‏ ‎ювелірного, ‎майже мікроскопічного візерунку, ‎неможливо‏ ‎зплутати ‎ні‏ ‎з ‎чиєю ‎іншою.

Буквиці-шедеври