Яка подія згадує Церкву у Неділю про розслабленого?

Про це розповідає Євангеліє. Увійшов Господь Ісус у Єрусалим і прийшов у так звану Овечу купіль, місце сумне, нечисте, де лежали хворі, де було багато язичників. Досі на стінах цього басейну збереглися язичницькі написи, що дякували богам за зцілення.

Час від часу вода в басейні скипала, і люди, штовхаючись, лаючись і відштовхуючи одне одного, лізли у воду, бо той, хто входив першим, приймав на себе цілющу силу цієї води. І що важче було дістатися до неї, то більших зусиль намагався докласти кожен. Тут були і заздрість, і ненависть, і суперечки, і стогін хворих – важке, страшне місце. І, напевно, багато людей намагалися обминати його. А там було п’ять притворів, глибоко вкопаних у землю. До них вели сходи у кілька поверхів, і всюди лежали хворі, які стогнали, смердючі, скорчені.

І Господь Ісус прийшов у це царство скорботи, щоб розділити з людьми їхні страждання. Озирнувся довкола, і Його увагу привернув старий, сивий паралітик, який лежав нерухомо. Господь підійшов до нього і спитав: «Довго ти лежиш тут?» І той сказав: «Тридцять вісім років, все життя». Все життя… Мабуть, хтось приносив йому поїсти, хтось перевертав його, адже він, немов труп, лежав. Але не знайшлося людини, яка б підтягла його до води. А в нього була єдина надія, що колись настане такий рік, коли він одним із перших занурить своє тіло у воду, і хвороба його залишить.

Ось остання межа людського приниження: немов камінь лежить він у цьому смердючому місці все життя, кинутий усіма, хворий, самотній, і раптом він чує голос Христа Спасителя, який говорить з ним. Він не знав, хто це такий, хто його питає, він відповідає, як уві сні, як у забутті. І голос йому каже: «Вставай, вставай, збирай свою підстилку і йди додому». І він, немов уві сні, почав підніматися. До рук знову повернулося життя, і ноги почали відчувати. Чоловік підвівся, навіть не розуміючи, що з ним відбувається, і машинально став збирати свою постіль, не сказавши «дякую», не завдячуючи Богу, зібрав матрац, на якому він лежав, згорнув, закинув на плечі і попрямував додому.

А Господь Ісус знав, що це за людина, знав, що душа її була далеко не бездоганною. Коли зцілений йшов додому і тягнув свою підстилку, благочестиві люди зустрічали його і казали: «Сьогодні субота, як ти смієш щось нести?». За законом Божим, цього не треба було робити. А він відповів: «Хто мене вилікував, Він мені велів, я йду». – «А хто тебе вилікував? Хто це в суботу міг порушити закон Божий? – «Не знаю, – сказав він, – обличчя Його не бачив». Потім Господь зустрів його в храмі і сказав: «Надалі не гріши, щоб не було тобі гірше».

Ось про яку подію розповідає євангеліст. І одразу ми бачимо себе, таким, ніби лежить ось тут, у своїх недугах і своїх гріхах. Кожен знає, що є тільки один, Хто може нас зцілити. І якщо Він простягне нам руку, то не будьмо ми Йому невдячні. Адже це Він став для нас живим джерелом води зцілення. Подумайте: там була купіль, де тільки дуже рідко вода ставала цілющою, і туди кидалися зневірені люди.

У нас є інша купіль – Слово Боже, невичерпне джерело життя, святе Євангеліє, священна Біблія, в якій укладено все, що потрібно для життя людини. Наше джерело – Свята Чаша, до якої ми підходимо, молитва, життя наше в Церкві. І це джерело пожвавлюється не раз на рік, а завжди; кожен може приступити до нього будь-коли. Тільки доторкнися, тільки побажай, тільки приникни до Господа – і ти відчуєш силу, що зцілює.

Коли роки згинають спину, коли розлуки, прикрощі, образи, розчарування – все те, що затьмарює наше життя, лягає на душу, як камінь, коли нас точать і горе, і зневіра, і порожня сірість життя, коли ми дійсно схожі на мерців, на паралітиків, на невиліковно хворих, – пригадаймо, що є у нас єдине Ім’я, найсолодше Ім’я. Це Ім’я Ісуса, яке нас піднімає, і зцілює, і оживляє. Амінь.

За проповіддю священика Олександра Меня