Яких помилок не можна допускати при складанні заповіту
Підставами нікчемності заповіту, тобто недійсності через закон, без необхідності прийняття рішення про недійсність судом, є складання заповіту особою, яка не мала на це права, або складання з порушенням форми та посвідчення заповіту.
Оскільки згідно із ч. 1 ст. 1234 Цивільного кодексу України, право на складання заповіту має особа з повною цивільною дієздатністю та відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК це і є основною підставою для нікчемності заповіту як складеного особою, яка не має на це права. Однак у переважній більшості випадків такі заповіти стають предметом судового розгляду, в процесі якого визначається обсяг дієздатності фізичної особи-заповідача за допомогою посмертної судово-психіатричної експертизи.
Тому, незважаючи на віднесення таких заповітів до нікчемних, вони можуть визнаватись недійсними в судовому порядку.
Порушення форми та порядку посвідчення заповітів є неврахуванням будь-яких імперативних вимог закону, підзаконних актів щодо складання заповіту, серед яких:
- відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яка дорівнює нотаріальному;
- складання заповіту представником;
- відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання;
- відсутність у тексті заповіту дати та місця народження заповідача.
Якщо заповіт складено під тиском
До оспорюваних заповітів за змістом частини другої статті належать ті з них, які визнаються недійсними за судовим рішенням на підставі встановлення того факту, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
У цьому разі має місце порушення вимоги дійсності угоди, передбаченої у частині 3 ст. 203 ЦК. При цьому недійсні заповіти за частиною 2 ст. 1257 ЦК слід відрізняти від класичних угод, що оспорюються, передбачених частиною 3 ст. 215 ЦК.
До оспорюваних належать правочини, які за наявності певних порушень можуть бути визнані судом недійсними, тоді як заповіт, складений із «пороком волі», суд має визнати недійсним.
Недійсність окремого розпорядження, яка міститься у заповіті, згідно зі ст. 217 ЦК, не тягне за собою недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, отримує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Коли заповіт може бути визнаний судом недійсним?
Заповіт суд може визнати недійсним, якщо буде доведено, що в момент складання заповіту спадкодавець:
- не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними у зв’язку з психічним захворюванням, станом алкогольного чи наркотичного сп’яніння;
- діяв під примусом;
- перебував у неосудному стані з іншої причини;
- у зв’язку з фізичними вадами не міг самостійно прочитати заповіт і при його нотаріальному посвідченні не було свідків.
Крім того, заповіт буде визнано недійсним, якщо підпис та рукописний текст на заповіті підроблений іншою особою. Але для цього необхідно проводити судово-почеркознавчу експертизу.
Джерело: Я і Закон
