Чи актуальний її запуск саме зараз? Чи вдасться її реалізувати найближчим часом? Чи потрібна така система в Україні? І взагалі, що таке накопичувальна пенсія? Давайте розберемося.
І особисті накопичення, і пенсія від держави
Нагадаємо, що згідно із законом, накопичувальна пенсія в Україні і так передбачена ще з 2004 року, але на практиці вона не працює. Поки що ми здебільшого продовжуємо користуватися лише діючою солідарною системою. Відносно невелика частина громадян також встигла долучитися до добровільного пенсійного страхування. А ось із накопичувальними пенсіями поки що не виходить. Майже кожен уряд обіцяє нам її ввести вже протягом 18 років.
У чому суть накопичувальної пенсії? Вона припускає, що певний відсоток від зарплати працюючої людини має йти не до бюджету Пенсійного фонду у вигляді страхового внеску (у спільний котел), а на особистий рахунок людини. Тобто щороку поступово накопичуватиметься персональна пенсія. При досягненні пенсійного віку суму, що накопичилася, почнуть виплачувати у вигляді пенсії ще й з відсотками.
Що важливо, запровадження накопичувальної пенсії не скасовує солідарної. Тобто в ідеалі людина при виході на пенсію має отримувати дві пенсії: базову, гарантовану державою, і персональну – накопичувальну.
Ще один важливий плюс такої системи – у разі смерті пенсіонера накопичені суми можуть передаватися у спадок, а не йти на користь державі.
За певних умов накопичену суму можна отримати відразу або вона виплачуватиметься частинами протягом усього життя після виходу на пенсію.
Важливо розуміти, що трирівневі пенсійні системи існують у багатьох країнах світу (солідарна + накопичувальна + добровільна). Що стосується безпосередньо накопичувальної системи, то її моделі можуть відрізнятися одна від одної. Але загальний принцип приблизно однаковий.
З другого боку, є приклади країн, де накопичувальна система не приживалася, і відповідні реформи згорталися.
Чому хочуть прискорити процес?
Чому не виходить в Україні? Трирівневу пенсійну систему у нас передбачено Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який діє з 2004 року. Але другий рівень (накопичувальна система) досі не працює. Спочатку передбачався певний перехідний період: було зроблено застереження, що держава зможе запустити накопичувальну систему лише за відсутності дефіциту бюджету Пенсійного фонду. Як бачимо, з таким успіхом її можна взагалі ніколи не запустити, адже дефіцит бюджету, навпаки, щороку зростає. Говорили про запуск системи і після 2014 року, і після 2019 року, але поки що марно.
Наразі йдеться про законопроект «Про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення» №2683, першу версію якого було зареєстровано ще наприкінці 2019 року. Проект уже зазнав безліч правок і кілька років блукав комітетами: то відхилявся, то знову виносився на розгляд. Є також його версії у різних інтерпретаціях, наприклад, проекти №2683-1, №2683-2, №2683-3 тощо. Тому і в новинах ми по кілька разів на рік чуємо, що ось-ось і його буде ухвалено.
Якщо Верховна Рада все-таки цього року проголосує за впровадження накопичувальної системи, то вона запрацює все одно не відразу. За найоптимістичнішого сценарію це може відбутися 1 січня 2024 року. Щоб система запрацювала повноцінно, потрібно ще ухвалити близько сотні додаткових нормативних документів. За деякими оцінками, це може додатково зайняти ще майже два роки. Тому, власне, прихильники реформи й говорять, що відтягувати далі нема куди. Адже навіть після ухвалення базового закону є ще дуже багато роботи і щодо доопрацювання нормативної бази, і щодо створення відповідної інфраструктури.
Які проблеми доведеться вирішити?
Головна суть нинішнього законопроекту зводиться до того, що в перший рік впровадження системи роботодавець сплачуватиме на персональний рахунок людини 1% від зарплати, у другий рік 1,5%, у третій рік – 2%. Стільки ж на першому етапі доплачуватиме держава з бюджету. Тобто людині на персональний рахунок у перший рік сумарно надходитиме 2%, у другий рік 3%, у третій рік – по 4% щомісяця. При цьому сама людина перші три роки своїх грошей, по суті, не вкладає. Основний тягар все одно поки що лягатиме на державу, яка й так у боргах, та ще й перебуває у воєнному стані.
Тут же точаться суперечки, що буде далі і як бути з роботодавцем. Одна з версій – перенаправити на рахунок персональних накопичень частину єдиного соціального внеску (ЄСВ). Але в такому разі десь прибуде, а десь убуде. І вже на щось ЄСВ не вистачатиме. Втім, його й так не вистачає. Тобто суперечки про те, як правильно перерозподілити податки та відрахування, тривають.
Зрештою, нормальна накопичувальна система передбачає, що надалі сама людина зі своєї зарплати повинна на паритетних основах з роботодавцем сплачувати внесок зі своєї зарплати на свій накопичувальний рахунок. В ідеалі з роками цей внесок має збільшуватися, бо відрахування у кілька відсотків не дадуть швидких і гідних накопичень у майбутньому.
Власне, накопичені гроші мають не просто зберігатися на персональному рахунку, а працювати на людину, тобто кудись вкладатися (про це мають дбати спеціальні фонди, в яких зберігатимуться накопичення). У такому разі гроші зможуть приносити дивіденди і не знецінюватися з роками від інфляції. Тут і з’являються найзапекліші критики такої моделі. Вони запевняють, що нормально накопичувальна система може працювати лише в країнах із хорошою економікою, де є фондові ринки, де є куди інвестувати тощо. І, звичайно, залишається головне питання – чи зможе держава побудувати таку систему, яка забезпечить якщо не примноження, то хоча б збереження вкладених коштів? Чітких гарантій на сьогоднішній день немає. Втім, передбачається, що накопичувальна система буде обов’язковою: хочеш не хочеш, а доведеться відкладати.
Сергій Коробкін
Читайте також:
У Мінсоцполітики підрахували, який відсоток від зарплати треба відкладати, щоб нагромадити на хорошу пенсію.
