Що таке гріх?

«Гріх є опір людини тій волі Творця, яка їй відкрита або через Писання, або через церковні заповіді, або через голос совісті.

Гріх – це не просто помилка, провина, це саме порушення волі Божої. І що свідомішим є це порушення, що більше у ньому виклику, неприйняття, то більше в ньому образи. Але не треба сприймати цю образу таким чином, що Бог може образитися на людину. Це неправомірне перенесення наших дріб’язкових почуттів на Творця.

Тут порівняння має бути іншим. Це як полум’я та вода. Коли вода обрушується на поточну вогненну лаву, вона одразу випаровується. Вони не можуть бути разом, поряд. Тому Божественна Любов не може бути поруч із людським злом, скажімо, з людською ненавистю. При їх зіткненні виникає ефект розряду, ніби коротке замикання. Образною мовою Біблії це називається «Гнів Божий». Але знову-таки, повторюю: не слід розуміти його як гнів, подібний до людського. Це несумісність Вищої Любові, Вищої Правди, Вищого Священного Завіту з тим, що часто є твердженням нашого власного «Я».

І ще поняття гріха пов’язане не просто з порушенням якогось безособового закону, а із зіткненням двох воль – доброї волі Творця і волі людської, яка буває злою, самостверджуваною.

Смертними гріхами називаються тяжкі гріхи, які можуть занапастити душу, завдати їй величезної, смертельної шкоди. Але можна жити у гріху, формально не порушуючи жодної заповіді. І ми маємо такі приклади в самому Євангелії, коли Господь наводить там образ фарисея, який не був ані грабіжником, ані брехуном, ані розбійником, який дотримувався усіх заповідей, був страшенно цим гордий, задоволений, самозадоволений, тобто у нього не було смирення, яке є найважливішою відправною точкою для духовного розвитку. Без смирення нічого не може бути. А ми часто смирення розуміємо хибно, спотворено. Нам здається, що смиренна людина – це така людина, яка кланяється вічно, є улесливою, приниженою людиною, по суті, навіть лицемірною, щось на кшталт дикенсівського Урії Гіппа, який дуже часто вживав слово «покірливий». Але це нічого спільного не має зі справжньою християнською смиренністю.

Смиренність означає здоровий погляд на речі, коли людина знає собі ціну і розуміє, наскільки мало вона зробила. Масштаб має бути правильним. Коли масштаби спотворюються, починається гординя. Крайня форма гордині – це вже манія величі та душевна хвороба. У зачатку це знаходиться у серці кожної людини, коли наше «Я» випирає і посідає неналежне місце».

Священик Олександр Мень

Читайте також:

«Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах!», або Як правильно розуміти Заповіді Блаженства?