Слово священика: як навчитися переносити складні часи

«Людина не любить страждати. Це суперечить самому устрою будь-якої живої істоти, а тим більше – людини. Але, як відомо, страждань у земному житті уникнути неможливо.

І часом ми самі посилюємо власні переживання. Наприклад, хибними надіями. Нам увесь час здається, що ще трохи – і кризові часи закінчаться, а життя повернеться до нормальної колії.

Однак це не так. І проблема тут не в тому, що життя складне і в ньому багато проблем, але в тому, що ми не бажаємо прийняти його таким, яким воно є. Щоразу люди самі собі вселяють хибні надії. А потім, коли ці надії руйнуються, страждають ще більше.

Давайте озирнемося на недавню історію. 1914 року почалася Перша світова війна. Тоді багатьом так само здавалося, що ось-ось усе втрясеться. Але через короткий час відбувається революція, яка супроводжувалася кількома переворотами. А після неї – кривава громадянська війна. І якщо хтось сподівався на спокій після вже цієї війни, то за війною прийшли переслідування на Церкву, ще більші, ніж на початку революції, і страшні репресії. А потім була ще одна світова війна, ще більш кривава і жахлива.

Якщо заглибитися у історію, ми виявимо, що спокійне мирне сите життя – це скоріше виняток, ніж правило.

Але ж люди й тоді жили. І так само жила Церква Христова, яка за все своє існування більше зазнавала гонінь, ніж перебувала у мирі та земному благоденстві.

Лихо сучасної людини зовсім не в тому, що вона звикла до тимчасового земного комфорту, а в тому, що вона продовжує чіплятися за привид цього самого комфорту.

Ми не знаємо і не можемо знати, коли закінчиться ця страшна епоха і чи взагалі закінчиться. Усі аналітики та експерти по сто разів на день пророкують майбутнє, і по сто разів на день їхні «пророцтва» з гуркотом руйнуються.

Для нас же насправді не так важливо знати це майбутнє, хоч би як це не здавалося важливим на перший погляд. Господь з цього приводу ясно сказав: “…Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!”(Мф. 6:34). Усім відомі наведені слова, але не всі готові їх прийняти, адже спасіння тільки в цьому – покластися на Бога, довіритися Йому, передати себе і своїх близьких Його благому Промислу. Тільки так ми зможемо пережити будь-які часи».

Митрополит Антоній (Паканич)