Що на нас чекає після смерті?

У цей час її душа відривається від тіла, потрапляє в інший вимір і почувається легко, вільно і чудово, як це описано у багатьох випадках, зокрема у книзі Моуді.

Далі, коли вона поступово приходить до тями, коли вона освоюється в іншому вимірі, перед нею починають проходити картини минулого життя. Людина починає оцінювати минуле, і ось тут виникають усі складнощі. Там тягнуться за тобою твої погані думки, погані вчинки, тягнуться наслідки цих вчинків. Ти приречений (або приречена) це бачити – і нічого не можеш зробити, все продовжує руйнуватися.

У Крилова є байка про те, як у пеклі якась відьма варила двох грішників у котлах. Поваривши одного, вона відкрила кришку, той висунувся і зробив перерву. А другого вона весь час варила, і той обурився, сидячи в котлі, висунувся звідти і каже: «Ну чого ти мене тут тримаєш? Хто він такий? Він розбійник! А я – мирний письменник. Чому мені сидіти тут так довго?» А відьма сказала: «Милий мій, ось той розбійник робив свої брудні справи, але він помер, і все вже минулося. А ти помер, але твої мерзенні книги, які розбещують людей, продовжують діяти…» Значить, тут дуже складна штука: коли ми помремо, за нами все це тягнеться.

Далі. Людина бездуховна, яка звикла жити лише зовнішніми враженнями, коли вона відривається від цього світу, вона просто в жаху, тому що вона позбавлена всього, чим вона жила. Чим живе така людина? Їжею, питтям, звичайними почуттями – поспати, поїсти та інше. Але там уже не поспіш – скінчилося це. І з їжею скінчилося, і з багатьма іншими забавами. Що ж далі? Людина немов у порожнечі. Ось приклад. Наодинці людина сидить, позбавлена всього, часто навіть світла. Якщо в неї щось у голові було, у серці було, то вона ще якось може перебитися. Але якщо вона жила тільки зовнішнім, то в цій одиночці вона божеволіє, бо в неї нічого немає в душі.

Так от, процес входження людини в інший світ дуже складний і тяжкий, і Православна Церква у своїй традиції називає це «поневіряннями», католицька традиція називає це «чистилищем». І ми не знаємо багато чого, що там відбувається, але тільки віримо, що Творець благий, справедливіший, мудріший, ніж ми, і глибше знає нас самих, ніж ми. Не треба розуміти пекло як кримінальне покарання, щось на зразок місця безстрокового ув’язнення. Це інше – це відображення нашої чорноти.

Чи може вона там бути розсіяна? Багато вчителів Церкви переконані, що не тільки може, але це мусить бути. Біблія каже нам, що колись, коли світ перетвориться, Бог витре всяку сльозу і буде всім у всьому. Всім у всьому, у кожному з нас … Не сказано, що Він буде у деяких, а він буде у всьому. Отже, все зло зникне, залишиться повнота, краса і світло. І передчуття цього живе у всьому прекрасному, що є на землі. І тому «Символ віри» християнський закінчується не сповіданням лише безсмертя душі, а словами: «Очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь».

Священик Олександр Мень