Що ми святкуємо у день Покрови Пресвятої Богородиці?
Осіннє свято, свято Покрови Божої Матері, стало особливо улюбленим у нас, хоча виникло не на Русі, а у Константинополі. І – як це не здасться нам сьогодні дивним – виникло як свято перемоги Візантії над нашими предками, які тоді брали в облогу столичне місто.
Згідно з переказами, у дні цієї облоги деякі люди, які молилися у храмі, побачили Божу Матір, що тримала покрову над містом і молилася за це місто. І, як це траплялося не раз в історії, місцева подія, обмежена місцевими обставинами, ніби переросла себе, розширилася до світових розмірів і світового значення.
Забувся історичний зв’язок подій, забулися конкретні обставини, але залишився цей образ Матері, яка прикриває, захищає, втішає своїх дітей, що потрапили у біду.
Це свято стало серцевиною саме сприйняття Марії як Матері, якою на хресті усиновлено було все людство, яка як Мати приймає в серце своє всі наші прикрощі, всі страждання, весь нестримний біль нашого земного існування. «І Тобі Самій зброя пройде душу, – так відкриються думки багатьох сердець…». Ці слова праведного старця Симеона, сказані Їй у день, коли Вона принесла Немовля до Храму, щоб присвятити Його Богу, глибоко проникли в душу віруючих. Мати Ісуса Христа, яка прийняла весь страшний біль співчуття і жалю, коли стояла Вона біля хреста Сина, – стала ніби даром нам, людям, даром материнської любові, материнського жалю, материнського співчуття…
Століттями відчували, духовним поглядом люди бачили цю світлу покрову над світом і раділи їй і в ній знаходили допомогу і втіху. «Днесь, благовірні люди, світло празнуємо, отінювані Твоїм, Богомати, пришестям…». Той, хто мав це видіння, юродивий жебрак Андрій, розповідав, що бачив Божу Матір, яка плакала за світом. «Богоматір, – говорив він, – уклінно молилася. Пані та Цариця світу плакала про нього…».
Через багато століть, на запитання про сенс цих сліз, так відповідає у своїй проповіді на це свято о. Сергій Булгаков, великий російський філософ і богослов: «…Не лише 1000 років тому молилася сльозно Богородиця, але молиться нині і тут, і завжди, і всюди, і до кінця віку. І не тільки над присутніми тоді… простягнулася її покрова, але й над усім родом людей, і над усім світом і над нами, грішними, сяє промениста і рятівна покрова Богоматері, хоч і не маємо очей, гідних це побачити».
«Радуйся, Радосте наша! Покрий нас від усякого зла чесним Твоїм омофором!». Цим поривом хвали і радості, цим благанням про допомогу, захист і втіху колись визначена була наша духовна доля. І скільки б не було гріхів і падінь, якою б страшною не була темрява життя – цей сяючий образ Матері, заступниці, втіхи, покрови над світом – був з нами, над нами, в нас… Свято Покрови знову закликає нас повернутися до нього, і в цьому поверненні – до зцілення та відродження.
Протопресвітер Олександр Шмеман, з книги «Недільні бесіди»
