Наші кумири. Олександр Ширвіндт: “Я мріяв про доньку”

Я мріяв про доньку.

Батьки, дружина, друзі, колеги навперебій умовляли мене, що я ідіот, що всі прогресивні батьки за всіх часів і у всіх найвідсталіших народів мріяли про синів – продовжувачів роду, справи, прізвища тощо.

Я мляво кивав і вбивався.

Нарешті чутка про мої муки дійшла до Леоніда Васильовича Маркова, і він закликав мене для розмови.

– Малюк, – сказав він, м’яко напівобійнявши мене за плечі. – Я чув, що там у тебе щось народилося?

– Так! Ось!.. – і я розповів йому про свої муки.

– Дурню! Скільки тобі років?

– Двадцять чотири.

– Мило! Уяви собі, що в тебе донька. Минає якихось сімнадцять років, ти сидиш удома, вже несвіжий, лисіючий Шурик, і чекаєш з Таточкою свою красуню Фіру. А Фіри немає. Вона пішла пройтись. Її немає о дванадцятій, о годині, о другій. Ти то одягаєш, то знімаєш халатик, щоб кудись бігти, і раптом дзвінок у двері. Ви з Таточкою кидаєтеся відкривати. На порозі стоїть промениста, щаслива Фіра, а за нею стою Я! “Па-па, – каже вона, – познайомся, це Льоня”. Ти втягуєш її в будинок і в істериці верещиш все, що ти про мене знаєш і думаєш! “Таточка, – каже вона, – ти нічого не розумієш: я його люблю”. І я входжу у твійї дом. Малюк! Тобі це треба?

З того часу я хочу тільки синів».

Олександр Ширвіндт