«Я повернувся з того світу…»

«Я повернувся з того світу. Якби ти знав, що там за місце… Найрозкішніша подорож у моєму житті. Решта подорожей – ніщо. Решта місць – звичайні вульгарні населені пункти. Тяготи, біль, безглуздя… Тепер я знаю, що таке щастя. Який у нього смак, колір… Потойбічний світ – це таке неймовірне місце. Такий спокій, така легкість… Ні крові, ні шкіри, ні тіла. Світло та щастя. Пекла немає. Блеф, вигадка. Придумали, щоб людей лякати.

Моя дружина каже, що тіло у мене було в жахливому вигляді, обличчя помертвіло, посиніло, очі кудись закотилися. А я був щасливий… І весь у сяйві… Те тремтливе щастя, яке було в променистому сяйві, я ніколи не відчував у цьому житті. І так легко йти. А я завжди думав: чого це вмираючі не пручаються. Я там мало пробув. Якусь мить. Невимовна промениста мить, що тривала вічність…

Я відчув величезне, незнайоме щастя, незрозумілий стан. Чим вимірюється щастя тут? Оваціями? Бачиш, тому дісталося менше оплесків, ніж мені. Нехай лопається. Нісенітниця! Порожнє ганебне почуття. Те щастя космічне, незрівнянне. Жаль, не встиг, одразу повернувся. Як радянський турист у роки «залізної завіси». Проте подякував лікарям за те, що повернули. Але, між нами, як побачив трубу заводу, що димить, пошкодував, що повернувся…»

Після цього інтерв’ю Мкртчян прожив лише кілька тижнів. У Єревані десятки тисяч людей із запаленими свічками проводжали в останню путь славного сина свого народу.

З книги Федора Раззакова
«Як йшли кумири. Останні дні та години народних улюбленців».