Чому Успіння Пресвятої Богородиці – це свято?

«Є легенда про те, що перед смертю Матері Божої, перед її Успінням, Їй так само, як у дні Благовіщення, явився ангел Гавриїл і приніс білі пахучі квіти, квіти, що нагадують про блиск неба, про вічне життя. Так гласить Переказ.

Можливо, так і не було насправді, але Переказ має свій сенс: ми віримо і переконані, що в останні дні свого життя Матір Божа прагнула з’єднатися зі своїм Сином. Тому передвістя смерті, передчуття кінця життєвого шляху і того, що Вона знову з Ним зустрінеться, були для неї, подібно до Благовіщення, Радісною Звісткою.

І згадуються слова, цього разу вже не з Переказу, а слова апостола Павла, який говорив: «Хочу звільнитися і бути з Христом». Справді, тут нас відокремлює від Нього не лише стіна наших гріхів, а й наша тілесна слабкість, і неміч, і все земне. І нам здається, що якщо ми це подолаємо, то зустрінемося з Ним. Але це лише здається. Тому що Господь чекає на нас не лише за стіною смерті, а й за кожним поворотом життя.

Він мешкає тут, з нами! І Вона, Матір Божа, також була в земному житті з Ним, просто на неї чекала найвища і радісна зустріч, бо Вона – Його Мати, Цариця Неба. І Її смерть ми навіть не називаємо смертю, а називаємо сном, успінням, бо Вона перша серед людей знайшла безсмертя душі і тіла, піднесена Господом.

Церква вірить, що ніде немає її останків, немає її кісток у землі. Ми знаємо, що у найвеличніших святих є гробниці, мощі, нетлінні і тлінні – останки. Але ми віримо, що Матір Божа їх не має, бо Вона була храмом Творця, храмом Слова Божого, Матір’ю, яка вигодувала і тримала на руках нашого Господа. І тіло Її стало Божественним Храмом і було піднесене.

Ось чому Успіння – це свято, і ми, розлучаючись з Нею, у радості перебуваємо і говоримо, що Вона в народженні залишилася Дівою, а в Своїй смерті залишилася з нами подібно до Її Сина. «В Успінні світу не залишила єси, Богородице» – це особливий дар, який Їй дано, щоб Вона, пішовши в інший світ, продовжувала молитися за всіх, хто живе.

Тому не смерть, а Успіння! Ніби вознесіння її перед очима Божими. Ось чому для нас цей день – свято.

Але ми також очікуємо цього могутнього заклику Божого, коли і нас, грішних і слабких, зігнутих немічами і гріхами, Він піднесе до Себе – і помре в нас все тлінне, слабке, старе, гріховне, а відродиться вічна юність у Божому Царстві.

Вічна молодість! Бо неміч, хвороба і старість – це сестри смерті, а там смерті не буде. Але вже тут, сьогодні, ми несемо в серці запоруку цього, бо ми бачимо Божу Матір піднесеною. Вона над нами, і Вона серед нас, і Син Її діє за Її молитвами, бо Вона є Заступницею роду християнського. Амінь».

Священик Олександр Мень