Як князь Володимир хрестив Київську Русь

Князь Володимир народився 963 року. Його батьком був князь Святослав, а матір’ю – древлянська князівна Малуша. Виховував Володимира брат його матері, язичник Добриня. 972 року князь Володимир став правити Новгородом. 980 року, у розпал війни між братами, Володимир пішов на Київ, у якому княжив його старший брат Ярополк. Перемігши брата, Володимир став правити в Києві. Він завоював Галичину, упокорив в’ятичів, воював з печенігами, поширив межі своєї держави від Балтійського моря на півночі до річки Буг на півдні. Він мав п’ять дружин і численні наложниці. На Київських горах він встановив ідолів, яким приносили людські жертви. Тоді загинули за Христа варяги Феодор та Іоанн. Обставини їхньої смерті справили на Володимира сильне враження, і він почав сумніватися в істинності язичницької віри.

На запрошення князя до Києва приходили проповідники з різних країн: посли від болгар-мусульман, які жили за Волгою, німці-латиняни, юдеї, греки. Князь розпитував про їхню віру, і кожен пропонував йому свою віру. Але найсильніше враження справив на нього православний грецький проповідник, який на завершення своєї бесіди показав йому картину Страшного суду. За порадою бояр, Володимир відправив десять мудрих чоловіків, щоб випробувати на місці, чия віра краща. Коли ці посли прибули до Константинополя, то пишнота Софійського храму, стрункий спів придворних співаків та урочистість патріаршої служби торкнулися їх до глибини душі: «Ми не знали, – говорили вони потім Володимиру, – на землі ми стояли чи на небі». А бояри тут же йому помітили: «Якби віра грецька не була кращою за інші віри, не прийняла б її бабуся твоя Ольга – наймудріша з людей».

Володимир вирішив хреститися, але не хотів підкоряти Русь грекам. Тому невдовзі після повернення послів Володимир пішов війною на греків і взяв Херсонес. Звідси він відправив послів до Константинополя до імператорів Василя і Костянтина з вимогою руки їхньої сестри, царівни Анни. Ті відповідали йому, що царівна може бути дружиною лише християнина. Тоді Володимир оголосив, що хоче прийняти християнську віру. Але перш ніж наречена прибула до Херсонесу, Володимир був вражений сліпотою.

У такому стані, подібно до апостола Павла, він пізнав свою духовну неміч і приготувався до великого таїнства відродження. Царівна, що прибула в Херсонес, порадила йому поспішити з Хрещенням. Володимир хрестився (988 рік) та був найменований Василем. При виході з купелі він прозрів душевними і тілесними очима і в надлишку радості вигукнув: «Тепер я пізнав істинного Бога!»

Повернувшись до Києва у супроводі корсунських та грецьких священиків, Володимир насамперед запропонував хреститися своїм дванадцяти синам, і вони хрестилися в одному джерелі, відомому в Києві під ім’ям Хрещатика. Слідом за ними хрестилися багато бояр. Тим часом Володимир приступив до винищення ідолів, і головний з них, ідол Перун, був прив’язаний до кінського хвоста, з наругою звільнений з гори і кинутий до Дніпра. За скиданням ідолів було проголошення народу євангельською проповіддю. Християнські священики збирали народ і наставляли його у святій вірі. Нарешті, князь Володимир оголосив у Києві, щоб усі жителі, багаті та убогі, з’явилися у певний день на річку для прийняття Хрещення. Кияни поспішали виконати волю князя, міркуючи так: «Якби нова віра не була кращою , то князь і бояри її не прийняли ».

У призначений день мешканці Києва зібралися на берегу Дніпра. Сюди прийшов сам Володимир із християнськими священиками. Усі кияни увійшли в річку, хтось по шию, хтось по груди. Дорослі тримали на руках немовлят, священики читали молитви на березі, а князь Володимир, охоплений захопленням, молився Богу і доручав Йому себе і свій народ.

Після Києва та його околиць свята віра була насаджена в Новгороді, в Ростові, в Суздальському краї.

Тридцять три роки сидів святий Володимир на престолі Київському, з яких 28 років княжив після свого хрещення. Преставився ж 15 липня 1015 року, вночі, в селі Берестів про. Тіло святого князя було покладено в мармурову раку, і, гірко оплакуваний усім народом, він був похований у Десятинному храмі.

За матеріалами сайту «Православне життя»