Як пенсіонер із Дніпра розшифрував старовинну книгу з козацькими секретами

Спадкоємець стародавнього козацького роду дніпрянин Володимир Корж не лише багато років вивчає історію своєї родини, а й з благоговінням зберігає сімейну реліквію – старовинну книгу, яка ось уже кілька століть передається у його роду з покоління до покоління.

Легендарний прапрадід

– Моїм прапрадідом був знаменитий запорізький козак Микита Леонтійович Корж, ім’я якого згадується у багатьох історичних документах, – з гордістю розповідає Володимир Анатолійович. – Відомий він, перш за все, тим, що протягом десяти років служив січовим знахарем, а також кухарем та довіреним у особливих справах та дорученнях (конфідентом) у останнього кошового отамана війська Запорізького Петра Калнишевського. Прапрадід знав сім мов і від імені Калнишевського вів ділове листування з багатьма європейськими монархами.

Саме завдяки Микиті Коржу та тій особливій ролі, яку він зіграв в історії останніх років існування Запорізької Січі, вдалося зберегти унікальну старовинну книгу, яка згодом стала безцінною сімейною реліквією його праправнука.

Не книга, а скарб

– Цей фоліант свого часу був справжнім надбанням запорізького козацтва і не залишав меж Січі за жодних обставин, – стверджує Володимир Корж. – Охоронцем книги традиційно вважався присвячений січовий знахар (характерник), останнім з яких в історії Запорізької Січі і став мій прапрадід. Основна цінність книги полягала в тому, що вона містила унікальні відомості про таємні знання, накопичені багатьма поколіннями запорожців. Зокрема, там описувалися прийоми секретного бойового мистецтва козаків, способи виготовлення козацьких оберегів, інгредієнти цілющих мазей та відварів, рецепти страв, які повертали людині сили та здоров’я, а головне – методики психоемоційного та енергетичного впливу на оточуючих.

За словами Володимира Коржа, після ліквідації Запорізької Січі цією книгою намагалися заволодіти і князь Григорій Потьомкін, і генерал Петро Текелій, і катеринославський губернатор Берт, і багато інших видатних особистостей своєї епохи. Але Микиті Леонтійовичу вдалося надійно сховати незвичайну книгу, зберігши її для нащадків.

На розшифровку пішло двадцять років

– Вперше я зіткнувся з раритетом ще в дитинстві, побачивши дуже стару на вигляд книгу в затертій шкіряній обкладинці в руках своєї бабусі, Ольги Степанівни, – згадує Володимир Корж. – Як і кілька попередніх поколінь, бабуся використовувала її лише як сімейну кухонну книгу з незвичайними рецептами дуже смачних страв, які часто готувала не лише вдома, а й на замовлення – на весілля чи ювілеї.

Пізніше книга у спадок перейшла до Володимира Анатолійовича. Спочатку він також використовував у ній лише розділ рецептів козацької кухні, який протягом десятиліть доповнювали своїми записами численні родичі. Але пізніше, всерйоз зацікавившись іншими, непрочитаними досі розділами книги, Володимир майже двадцять років витратив на їхню розшифровку, для чого йому довелося вивчити старослов’янську азбуку – кирилицю – та освоїти безліч старовинних термінів та понять.

– Значення і глибина інформації, що відкрилася мені, так вразили мене, що багато в чому змінили моє життя, – зізнається сьогодні Володимир Корж. – Тільки уявіть: перші, найстаріші та найстаріші сторінки книги, за моїми підрахунками, датуються ХІV-ХV</span > століттями, і з того часу вона протягом кількох століть постійно доповнювалася записами козаків-знахарів (що цікаво, сторінки фоліанту не пронумеровані і не скріплені між собою – в обкладинку просто періодично вкладалися нові листи). Унікальні знання, розшифровані мною, змусили мене відчути не лише відповідальність за їхню безпеку, а й певну причетність до них.

Наразі, на основі отриманої зі старовинного фоліанту інформації Володимир Анатолійович проводить лекції-семінари, присвячені методикам запорізьких козаків, а також пише свою книгу про це, відчуваючи незриму допомогу з боку знаменитого предка – Микити Коржа. А в майбутньому Володимир Анатолійович має намір передати всі свої знання і, звичайно, сімейну реліквію – козацьку книгу – своєму онуку, Андрюшу, якому зараз дванадцять років.

Ірина Лебединець