Наші герої: як командир вертольота врятував екіпаж після влучення ракети

Ракета відірвала гелікоптеру хвіст

У той день це був другий бойовий виліт ескадрильї Військово-Морських Сил. Колона ворожої вантажної та броньованої техніки, озброєна ПЗРК, з півночі швидко просувалася у бік Миколаєва, намагаючись узяти місто в оточення. Виконавши два пуски некерованими ракетами по супротивнику, екіпаж українського Мі-8 готувався завдати ще одного потужного удару. Гелікоптер підійшов максимально ближче до колони, набрав трохи висоти для прицілювання, але в цей момент авіатори відчули удар ззаду, і машину почало хилити в ліву сторону. Відпала хвостова балка, вертоліт спалахнув і стрімко почав втрачати швидкість і рівновагу. На роздуми – секунди… Командир екіпажу Роман якимось дивом простяг ще метрів 200 і прийняв рішення про аварійну посадку…

Це, напевно, і посадкою не можна було назвати. За словами Романа, у таких випадках: без балки, кермового гвинта – ймовірність виживання особового складу – мінімальна. Але всім смертям на зло всі три льотчики залишилися живими. І в цьому велика заслуга саме командира екіпажу, який у критичний момент не розгубився, не запанікував, а, як завжди, опинився на висоті.

Він зробив усе, щоб пом’якшити приземлення і посадив гелікоптер на шасі, а не на бік, куди так хилило після влучення в машину ракети.

Легко у навчанні, важко у бою

Роман, як і більшість українців, прокинувся на світанку 24 лютого від ракетно-бомбових ударів. Вже 26 лютого отримав перше бойове завдання. Необхідно було висадити десант для зміцнення наших позицій перед Херсоном та одночасно здійснити пуск ракет противником.

Подібних навчальних завдань раніше 33-річному офіцеру доводилося виконувати безліч. Але, як виявилось, реальні бойові вильоти сильно відрізняються від навчань. У першому випадку все набагато простіше: ти знаєш, де ціль, відстань до неї і як по ній застосовувати озброєння. А в реальному бою все набагато складніше, серйозніше та страшніше.

– У реальному бою немає імітації – все по-справжньому. У тому числі і радіолокаційні засоби супротивника, потрапивши в поле зору яких ти можеш стати метою для зенітно-ракетних комплексів супротивника. Крім цього, коли працюєш по колонах, то часто-густо ворог перебуває в русі. Пил від цього піднімається неймовірний. Тому необхідно переконатися: чи це справді чужі, а не свої, щоб помилково не відкрити «дружній» вогонь, — пояснив Роман.

26 лютого екіпаж Мі-8 після виконання завдання повернувся до місця базування. А ось на початку березня вертоліт був підбитий… Тоді вертолітники виконували завдання ланкою з чотирьох гелікоптерів, і саме Роман був провідним цієї ланки. Наблизившись до колони, українські льотчики розгледіли рашистську літеру Z та відкрили вогонь Три вертольоти добре відпрацювали та повернулися на базу, а ось один втратили…

Поранені, але живі

Але головне, що всі члени екіпажу вижили, причому не отримавши тяжких поранень.

– Коли ми таким чином вимушено приземлилися, відразу наклали джгут на ногу другому льотчику, у якого, як виявилося, був перелом нижньої кінцівки. У мене під час падіння була пошкоджена нога, обгоріло обличчя та ліва рука. Бортмеханік виявився серед нас найстійкішим. Він при приземленні вдарився спиною, але міг самостійно пересуватися.

З трьох членів екіпажу Мі-8, збитого в березні Миколаївської області, зараз на лікуванні перебуває лише другий льотчик. Решта, у тому числі і Роман, – у строю! Він і надалі зосереджений на виконанні нових бойових завдань.

З охорони президента у льотчики

У дитинстві Роман серйозно займався футболом на позиції воротаря. Згодом навчався у технікумі харчових технологій, проходив термінову службу в Роті почесної варти елітного Президентського полку, беручи участь в урочистостях з нагоди державних свят, церемоніях зустрічі високопосадовців іноземних держав та забезпечуючи проведення військових парадів.

Саме під час одного з таких парадів, за участю військової авіації, Роман підняв очі до неба, і не відриваючи погляду, спостерігаючи за тим, як кружляли та виконували постаті вищого пілотажу льотчики-майстри. Він так захопився, що врешті-решт вирішив стати військовим льотчиком.

Після термінової служби Роман чотири роки навчався у Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба. За роки своєї військової служби офіцер налітав сотні годин і опанував багато типів вертольотів, серед яких Мі-8, Мі-14, Ка-27, Ка-226.

А нині у його житті нове тяжке випробування – безжальна війна, яка вже залишила свої рубці на тілі Романа. А ще має велике бажання знищувати ворога, повернутися додому з Перемогою, обійняти дружину та семирічного сина і зробити все можливе, щоб не окупанти, а українці вирішували, в якій країні їм жити і яку країну будувати. І щоб реалізувати цю мрію, вона за ціною не постоїть!

В’ячеслав Діордієв

На знімку: військовий авіатор Роман.