Відповідає викладач Київської духовної академії Андрій Музольф:
«Щоб зрозуміти, як поводитися після Причастя, ми спочатку повинні усвідомити для себе, що саме є Причастя.
Причастя є найбільшим Таїнством Церкви, в якому людина отримує можливість долучитися до Тіла і Крові Самого Спасителя і Господа нашого Ісуса Христа. У Причасті ми приймаємо в себе Творця і при цьому, за словами святих отців, ніби стаємо живими храмами, в які входить Сам Бог.
Невже може бути щось важливіше і величніше в цьому світі? Отже, і поводитися після участі в такому високому Таїнстві людина повинна відповідно.
Насамперед, у нас не повинно бути легковажного та профануючого ставлення до того, що з нами сталося. Не можна просто прийти в храм, причаститися «між іншим» і так само «між іншим» продовжувати займатися тими чи іншими буденними речами.
Багато святих отців, таких як святий праведний Іоанн Кронштадтський або святитель Іоанн Шанхайський, після Причастя залишалися на довгий час у вівтарі (або храмі) і віддавалися молитві та роздумам про Бога.
У той же час ми повинні пам’ятати, що, згідно з молитвами до Святого Причастя, ми приймаємо в себе Тіло і Кров Христові «для зцілення душі і тіла». І тут напрошується цілком природне запитання: якщо ми, наприклад, йдемо на прийом до того чи іншого лікаря і нам ставлять певний діагноз, який передбачає відповідне лікування, то невже ми порушуватимемо приписи лікаря? Думаю, ні. Якщо ми хочемо вилікуватися, ми робитимемо все те, що нам накаже лікар.
Отже, якщо ми, прийшовши в храм, як у духовну лікарню, бажаємо зцілити свою душу від гріха, значить надалі ми повинні намагатися якнайменше грішити. Інакше вийде, що на словах ми просимо Бога пробачити наші гріхи перед Ним, а насправді самі не намагаємося докласти до цього жодних особистих зусиль.
