Чи правильно ми розуміємо слова молитви «Отче наш»?

Отче наш, що єси на небесах,
нехай святиться ім’я Твоє,
нехай прийде Царство Твоє,
нехай буде воля Твоя,
як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний дай нам сьогодні,
і прости нам провини наші,
як і ми прощаємо винуватцям нашим.
І не введи нас у спокусу,
але визволи нас від лукавого.
Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки.

Амінь.

1. Найголовніше в цій молитві (єдиній, яку дав нам сам Господь) – це те, що Бога названо Отцем. Для старозавітної людини Бог – це щось дуже могутнє, далеке, загадкове. І ось Ісус пропонує називати Бога батьком і сам так звертається до Нього. Відразу виникає уявлення про батьківську турботу і любов. Причому тато не «мій», а наш, тобто усіх людей. Так люди стають одне одному братами та сестрами.

2. Отець цей не такий, як наші земні батьки, а Той, Котрий на небі. Небо для іудаїзму було, ясна річ, не атмосферним поняттям, а духовним. Словосполучення Царство Небесне означало у юдеїв близькість Бога, і часто вони вживали його, щоб зайвий раз не вимовляти слово «Бог», пам’ятаючи про третю заповідь «Не взивай імені Господа, Бога твого, намарно».

3. Як правило, людина в молитві відразу починає говорити про якісь свої потреби. А тут молитва починається з «Нехай святиться ім’я Твоє», з предстояння перед чимось загадковим, надзвичайно піднесеним. Святе означає відокремлене від нашого звичайного світу (у давньоєврейській слово «святий» – «кадош» – мало відтінок окремості, особливості). Бог відокремлений, тому що Він – Творець, а ми – творіння.

4. Коли ми говоримо «Нехай прийде Царство Твоє» , то молимося про те, щоб воля Божа панувала скрізь, і якщо ми про це просимо, то зрозуміло, що наш світ дуже далекий від того, яким він задуманий Богом. Тоді як у Небесному Царстві, де панує Його воля, все досягнуто і є повнота життя, повнота буття, радості. Ми просимо, щоб воля Божа все більше і більше охоплювала цей світ. Але при цьому ми знаємо вже з нашого життєвого досвіду, з усього досвіду Старозавітної Церкви і нашої новозавітної, що світ чинить опір волі Божій. В основі відпадання від Бога лежить саме бажання людини: буде моя воля, а не Твоя. І суть гріхопадіння саме в цьому «будете як боги» – найголовнішими, які не визнають над собою верховенства Бога. (« І сказав змій дружині: ні, не помрете, але знає Бог, що в день, коли ви скуштуєте їх, відкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло» – Бут. 3:4).

5. І тільки після цього вже йде прохання про земне: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні» . Зрозуміло, що йдеться не лише конкретно про хліб, а й про все необхідне для життя.

6. Говорячи «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», ми визнаємо, що ми боржники перед Богом, що ми поводимося найчастіше недостойно, навіть коли намагаємося робити щось добре, і тому заздалегідь просимо Бога пробачити нас. У тому, щоб ось так визнати себе недосконалими, є вже й необхідна для кожної людини якість – смирення і відчуття необхідності прощення. Але якщо ми самі не прощатимемо, то як дерзати просити прощення собі? І саме це останнє речення коментує сам Христос, який каже: «Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний, а якщо не прощатимете людям провини їхні, то і Отець ваш не пробачить вам провини вашої» (Мт. 6:14–15). Очевидно, саме це найважливіше для нашого повсякденного життя – прощати. І це ж – суть молитви «Отче наш».

З проповіді протоієрея Олександра Борисова