Якою мусить бути правильна сповідь?

Як сповідатися?

«На сповіді треба каятися, перераховуючи свої гріхи. Іноді, приходячи на сповідь, починають розповідати приблизно таке: «Я прийшла вчора додому, мене зустрів чоловік, який, як завжди, був напідпитку, я зробила йому зауваження, і він став на мене кричати, я розсердилася і вдарила його по обличчю. Я, звісно, неправильно вчинила. Але що мені залишалося робити?» Це не сповідь. Потрібно, щоб сповідь була покаянням, а не розповіддю про ваше життя, та ще й зі спробою виправдати свої гріхи.

Хоча є люди, які за своєю простотою не вміють інакше каятися і, звичайно ж, їх духовник прийме їхню сповідь і в такій формі, але все-таки правильніше сказати так: «Я зла, я дуже дратівлива, я на свого чоловіка, коли він неправильно себе повів, розлютилася, вдарила його по обличчю. Я про це дуже жалкую, каюся. Я попросила у нього прощення і обіцяю Богу, що більше ніколи не чинитиму так». Ось як звучатиме, як мені здається, правильна сповідь.

Чи потрібно детально говорити про гріхи?

Часто люди багато пишуть у своїх записках, надто докладно про щось розповідають, що не зовсім правильно. Є й інша протилежність, теж неправильна, коли людина просто перераховує свої гріхи окремими словами: «Згрішила марнославством, зневірою, роздратуванням…». «Порушувала піст, погані були в мене думки», діти кажуть: «погано поводився…». Що означає марнославством? Що означає «роздратуванням»? Що означає «погані думки»? Що означає «погано поводився»? Треба говорити не загальними словами про пристрасть, яка діє у вас, вона діє у всіх, а про те, як ця пристрасть у вас проявляється. Наприклад, правильніше сказати не «я дратувалася на свою дочку», а «я свою дочку принизила, обізвала її поганими словами, вдарила…».

Або, наприклад, гординя… У чому вона проявляється, ваша гординя? Ви принижуєте інших людей, дивитеся на всіх зверхньо, ви комусь нагрубіли, бажаючи його принизити? Тобто сповідь не повинна бути докладною розповіддю про всі обставини якоїсь справи, а мусить бути покаянням у конкретних гріхах, але, з другого боку, ці гріхи не мусять позначатися одним словом.

Каятися треба своїми словами

Деякі сучасні люди прагнуть знайти точні назви усім своїм гріхам, а хтось болісно шукає дізнатися, які ще є гріхи з тих, про які він не знає. Деякі, наприклад, питають, що таке «мшелоїмство»? А що таке «поганоприбутковість»? А що таке…? Мені здається, це неправильно, гріхи слід називати тими словами, які існують у сучасній мові. Коли ми молимося, читаємо ранкове і вечірнє правило, то використовуємо слова святих отців, запозичуємо їхні образи, і це правильно, тому що ми вчимося мови святих, вчимося правильним стосункам з Богом, але коли ми каємося, треба, як мені здається, каятися все-таки своїми словами. Потрібно сказати, наприклад, що не користолюбством ви згрішили, а, скажімо, підлещувалися перед кимось з метою отримання грошей, або що робили добро, бажаючи, щоб вам на нього відповіли тим же…

Ми знаємо, що є вісім пристрастей, що є заповіді, – у всій нашій схильності до цих пристрастей, у всіх порушеннях цих заповідей і треба каятися.