Різдвяні історії: заборонене свято та олень-невдаха

Різдво – одне з головних християнських свят, яке дарує нам почуття безмежної радості. Незважаючи на відмінності в культурі та звичаях багатьох країн, це свято об’єднує людей, приносить віру у краще майбутнє для всіх на цій землі.

Як язичницьке свято стало християнським

У давнину свято Різдва відзначали у різні дні. Спочатку день народження Христа збігався з днем ​​його страти, яка сталася на 14-й день юдейського місяця нісан, що припадав на кінець березня – початок квітня.

Єгипетські християни відзначали Різдво на початку січня, в середині квітня і навіть у травні. Наприкінці весни його відзначали і у Палестині. Проте згодом це свято утвердилося у зимовий час.

Річ у тім, що у римлян було прийнято відзначати день зимового сонцестояння – Сатурналії, яке припадало на кінець грудня. Збільшувався світловий день, і люди святкували перемогу світла над пітьмою. З цього приводу римляни дарували одне одному подарунки, влаштовували карнавали.

Коли християнська церква в Римі здобула легальний статус, священики стали засуджувати язичницьке свято та пропонували замінити Сатурналії святкуванням дня народження Христа. Їм це вдалося, і Різдво стало основним релігійним святом у Європі.

Протестанти забороняли Різдво

Багато хто з протестантів свято Різдва не любив, вважаючи, що раз у Біблії немає дати народження Ісуса і вказівки на те, що цей день потрібно відзначати, то святкувати тут нічого. У 1550 році Кальвін заборонив різдвяні свята, потім від Різдва відмовилися шотландські, англійські та американські протестанти. Більше того, за Олівера Кромвеля було заборонене навіть саме Різдво як символ християнства.

Священики, які влаштовували цього дня служби або читали проповіді, могли потрапити до в’язниці. Караним було навіть прикрашання крамниць і храмів. Багато які протестанти вважали, що різдвяні свята ближчі до язичництва, ніж до істинної віри, і не мають християнського коріння. У чомусь вони мали рацію – адже в Біблії справді немає жодних згадок про дату народження Христа.

Ялинка – символ райського дерева

У багатьох старих казках та переказах розповідалося про біблійне дерево життя, а також про дерево пізнання добра і зла. Що це були за дерева, для людей залишалося загадкою, тому на їхню роль у різний час «призначали» дуб, модрину, кедр, вербу.

У середньовіччі символічне райське дерево прикрашали яблуками, фігурками Адама, Єви та змія-спокусника. Це мало нагадувати людям про їхнє гріхопадіння. Приблизно у XV столітті на Різдво стали встановлювати ялинки. Вони стали символом Різдвяних свят саме тому, що були єдиними деревами, які залишалися живими в той час, коли решта всієї природи помирала до весни.

Олень Рудольф з носом-ліхтариком

Вперше Санта Клаус пересів у сани, запряжені оленями, 1823 року. Ця картина була описана у вірші «Одного разу вночі перед Різдвом», опублікованому в одному з американських видань. Спочатку у Санта Клауса запряг складався з восьми оленів, які мали власні імена. Їх звали Торнад, Дансьє, Фюрі, Френган, Комет, Купідон, Тоннер та Еклер. Пізніше до них долучився Рудольф – ще один олень з великим яскраво-червоним носом, з якого його побратими постійно сміялися. За легендою, одного разу Санта Клаус побачив ніс Рудольфа, що світився в темряві, і вирішив, що він стане хорошим ліхтариком, щоб освітлювати дорогу його саням, і попросив Рудольфа стати головним оленем у запрягу.

Лютер «скасував» Санта Клауса

Німецький реформатор Мартин Лютер відкидав не лише шанування святих мощей та ікон, а й був супротивником Святого Миколая – Санта Клауса. Проте заборонити вшановувати його Лютер не наважувався, оскільки Санта традиційно приносив на Різдво подарунки. Тоді Лютер пішов на хитрість і вигадав образ Крісткінда – немовляти-янгола, яке буцімто приносило подарунки дітям. Крім того, Лютер мав іще одну мету – він сподівався, що якщо діти, як і раніше, отримуватимуть на Різдво подарунки, то й святкуватимуть його вони все життя з великим задоволенням.

Різдвяна пісня була написана до Дня подяки

 

Пісня «Дзвіночки» (Jingle Bells), яку зазвичай співають на Різдво, насправді не має жодного стосунку до цього свята. Її було написано 1857 року американським композитором Джеймсом П’єрпонтом для богослужіння на честь Дня подяки. Вона називалася «Відкриті сани з одним конем» і вперше прозвучала у недільній школі, де її виконав дитячий хор.

 Читайте також: Рождество по-нашему: 10 интересных фактов