Ключові тези:
- Новий Стандарт МОЗ визначає критерії, за якими вирішується питання про необхідність стаціонарної допомоги, але вони не обмежуються лише кількома критичними симптомами.
- Медики побоюються, що на практиці пацієнт із небезпечним станом може залишитися вдома, якщо під час огляду його стан ще не відповідає очевидним ознакам критичності.
- Лікарі наголошують на ризиках зволікання, адже деякі небезпечні стани можуть швидко погіршуватися і потребувати невідкладного лікування в стаціонарі.
Коли «швидка» може не забрати до лікарні
В Україні змінили правила госпіталізації пацієнтів. Новий Стандарт визначає критерії, за якими вирішується питання про необхідність стаціонарної допомоги. Для пацієнта це означає, що після виклику екстреної медичної допомоги важливим є не лише сам факт поганого самопочуття, а й оцінка його стану та необхідності лікування в умовах стаціонару.
Вам буде цікаво: Швидка не приїхала на виклик бо обстріли: чи це законно та куди скаржитися
Серед ознак, які можуть свідчити про необхідність госпіталізації, зокрема:
- критичні порушення дихання та низький рівень кисню в крові;
- важка задишка;
- непритомність;
- порушення свідомості;
- ознаки інсульту;
- тривалі або важкі судоми.
Це лише частина критеріїв, а не вичерпний перелік підстав для госпіталізації.
Водночас перелік не означає, що госпіталізація можлива лише за наявності однієї з цих ознак. Лікар має оцінювати загальний стан людини, динаміку захворювання, результати обстежень, супутні хвороби та ризики лікування поза стаціонаром.
І саме тут у медиків виникають запитання.
Думки з приводу
Як людина, якій протягом багатьох років доводиться дуже часто викликати «швидку», була відверто здивована цим переліком. Чому? Поясню.
Невже автори цих нововведень не знають, що багато загрозливих для життя людини станів розпочинаються зовсім просто і непомітно?
Наприклад, скільки людей на ногах переносять інфаркт і про нього дізнаються вже в палаті реанімації, коли лікарям доводиться боротися з важкими наслідками хвороби?
Внутрішні кровотечі теж не завжди одразу мають очевидні симптоми. Інсульту можуть передувати транзиторні ішемічні атаки. І якщо вчасно не розібратися у всіх цих ситуаціях, людині може загрожувати не лише тяжке порушення здоров’я, а й смерть.
Між молотом і ковадлом
Професорка-інфекціоністка Ольга Голубовська відзначила, що лікарі в такій ситуації опиняються між молотом і ковадлом. Або, виконуючи критерії МОЗ, залишити пацієнта вдома. Або, спираючись на свій досвід, клінічне мислення та інтуїцію, приймати рішення про госпіталізацію, якщо його стан швидко може перетворитися на критичний.
Проблема в тому, що медики побоюються: рішення про госпіталізацію пацієнта без належних підстав може створювати для лікарні фінансові та організаційні ризики.
Тож виникає питання: чи не опиняться інтереси пацієнта та вимоги системи фінансування по різні боки?
З Ольгою Голубовською солідарні й одеські медики, зокрема з міської клінічної лікарні № 10.
Михайло Сауляк, судинний та реконструктивний хірург:
– Будь-яке зволікання у нашій практиці – це вирок. Якщо у людини через тромб різко перекрило кровотік у нозі чи руці, а «швидка» залишить її вдома, за кілька годин почнеться гангрена. Про розрив головної артерії організму (аорти) я взагалі мовчу – це хвилини між життям і смертю. І це найнебезпечніший стан.
Згадаю ще про тромбоемболію легеневої артерії (ТЕЛА). Відрив тромбу (зазвичай із вен нижніх кінцівок) і його потрапляння в легені часто стає причиною раптової смерті.
Денис Метельський, лікар-ендоскопіст відділення реконструктивної хірургії:
– Уявіть пацієнта з болем у животі через камінь у жовчному міхурі. Бригада «швидкої» вважає, що це не критично, і не забирає пацієнта до лікарні. А за дві години цей камінчик перекриває протоки, викликає гостре запалення підшлункової залози, і ми отримуємо людину в критичному стані.
Або звичайна грижа. Людина звикла до хронічного болю. «Швидка» вколює знеболювальне і радить йти до поліклініки. Минає ніч – грижа лопається, вміст кишківника потрапляє в живіт. Замість простої операції ми рятуємо людину від розлитого гнійного запалення.
Схожа історія і з прихованими шлунковими виразками: вони не завжди болять, людина просто відчуває слабкість, лягає спати й тихо помирає від внутрішньої кровотечі.
Хто відповідатиме, якщо стан пацієнта погіршиться?
Отже, сьогодні система охорони здоров’я, де головним має бути захист здоров’я людей, стикається з новим викликом: як поєднати необхідність уникати необґрунтованих госпіталізацій із ризиком не пропустити небезпечний стан.
Очільники МОЗ кажуть, що, змінюючи правила госпіталізації, хочуть оптимізувати процес, щоб до лікарень не потрапляли ті, хто може лікуватися амбулаторно або вдома під наглядом сімейного лікаря.
Але, виходячи з думок фахівців, є побоювання, що на практиці можуть виникати ситуації, коли пацієнт на момент приїзду «швидкої» ще не має очевидних критичних ознак, хоча його стан уже потребує особливої уваги та спостереження.
І поки людина, якій відмовили у госпіталізації, буде робити спроби потрапити до свого сімейного лікаря, потім до вузького фахівця, щоб отримати направлення до стаціонару лікарні, стан може змінитися.
Тож головне питання, яке ставлять медики, не лише в тому, скільки пацієнтів не повинно потрапляти до лікарень. А й у тому, чи не виникатимуть ситуації, коли пацієнт на момент огляду ще не має очевидних критичних ознак, але його стан потребує особливої уваги та може швидко погіршитися.
Читайте також:
