Ключові тези:
- 87-річна Майя Симонова з Дніпра пережила Другу світову війну і нині живе під звуки сирен та вибухів, але не втрачає любові до життя.
- Понад 65 років вона збирає порцелянові статуетки, які стали для неї не лише хобі, а й джерелом теплих спогадів і душевної підтримки.
- Читання, кросворди, спілкування та улюблена колекція допомагають пенсіонерці долати тривогу й залишатися оптимісткою.
«Дуже страшно, коли чую сирени і вибухи. Але я кажу собі: “Майє Кирилівно, не падай духом. Живи далі!”»
Як почалася порцелянова колекція Майї Симонової
Помітивши мій захоплений погляд, господиня одразу зауважує: її статуетки — це не лише окраса оселі, а й своєрідні дороговкази у минуле. Кожна з них миттєво повертає до певної миті життя.
— Першим експонатом майбутньої колекції став гарненький порцеляновий коник, якого моя мама подарувала мені ще у 1960 році, — розповідає Майя Кирилівна. — Він одразу припав мені до душі й досі залишається одним із найулюбленіших. Побачивши це, мама подарувала ще й чудового тигра. А трохи згодом, приблизно у 1966 році, вона подарувала моїй доньці — своїй онуці — романтичну статуетку Ромео і Джульєтти. Так усе й почалося.
Згодом частину фігурок жінка купувала сама, багато подарували друзі й знайомі.
— Особливо люблю статуетки з інших міст і країн — у них ніби зберігається енергія подорожей. А окрема сентиментальна тема для мене — подарунки чоловіка Анатолія. Його вже давно немає поруч, але ці порцелянові сувеніри досі зігрівають душу.
Сьогодні колекція налічує кілька сотень порцелянових виробів. Тут є фантастичні й реалістичні тварини, птахи, янголята, діти, витончені дами та кавалери. Жодних суворих критеріїв відбору немає — головне, щоб статуетка викликала теплі емоції.
Порцеляна допомагає згадувати все життя
Старовинні порцелянові композиції стали для Майї Кирилівни справжнім тренажером пам’яті.
— Подивишся на фігурку — і відразу згадуєш певний період життя. Наче перестрибуєш із хмаринки на хмаринку й повертаєшся у дитинство.
Мама працювала збирачем труб на металургійному заводі імені Петровського, батько був співробітником НКВС.
— Я була єдиною дитиною в сім’ї, мене дуже любили. Мама шила красиві сукні, а я хотіла бути наймоднішою. Якось узяла її помаду, зеленку і крем для взуття та вирішила зробити собі макіяж. Найдовше трималася, звісно, зеленка, — усміхається жінка.
Та безтурботне дитинство швидко закінчилося.
Дитинство під час війни: евакуація, голод і післявоєнні роки
Друга світова війна принесла евакуацію, нестачу їжі та важкі випробування.
— Пам’ятаю свою першу вчительку Марію Петрівну. Дуже добра й вихована жінка. Якось наш клас подарував їй до свята півлітрову пляшечку олії. Вона була неймовірно щаслива. Настільки бідним було післявоєнне життя.
Після школи Майя Кирилівна закінчила фельдшерсько-акушерське відділення залізничного медичного училища, вийшла заміж за коханого Анатолія, народила двох дітей.
Сьогодні чоловіка і сина вже немає поруч. Найближчими людьми залишаються донька та 16-річна правнучка Віталіна.
Як 87-річна дніпрянка переживає другу війну
Найважче, зізнається Майя Кирилівна, усвідомлювати, що довелося пережити вже дві війни.
— Дуже страшно, коли чую сирени, вибухи, коли після “прильоту” здригається будинок і дзвенять шибки. Але що робити? Треба жити.
Читайте також: «Як переживають війну пенсіонери: “Мене підтримують діти, кросворди і книжки
Що допомагає не втрачати оптимізм
Щоб не піддаватися тривозі, Майя Симонова багато читає, регулярно розв’язує кросворди, тренує пам’ять і постійно цікавиться подіями у світі.
Вже 13 років поруч із нею соціальна працівниця Ольга, яка давно стала майже членом родини. Вони можуть годинами говорити про книжки, політику, новини чи навіть кулінарні рецепти.
Та найбільше сил, усміхається пенсіонерка, їй дає саме порцелянова колекція.
Декілька разів на тиждень Майя Кирилівна обережно дістає статуетки, витирає з них пил, переставляє їх на полицях. Для когось це звичайне прибирання, а для неї — маленький щоденний ритуал, який повертає приємні спогади, підтримує руки в русі, а душу — у спокої.
— Поки людина може радіти дрібницям, вона живе, — переконана Майя Симонова.
Поширені запитання
Скільки років Майя Симонова збирає порцеляну?
Понад 65 років. Першу порцелянову статуетку — коника — їй подарувала мама ще у 1960 році.
Чому колекція така важлива для пенсіонерки?
Кожна статуетка нагадує про певний період життя, близьких людей або подорожі. Для Майї Кирилівни це справжня колекція спогадів.
Як літня жінка справляється зі страхом війни?
Їй допомагають читання, розв’язування кросвордів, спілкування із соціальною працівницею, а також догляд за порцеляновою колекцією.
Що Майя Симонова радить тим, хто переживає важкі часи?
Її головне життєве правило просте: «Не падай духом. Живи далі».
Читайте також:
