Підвищений рівень білірубіну в крові може сигналізувати про розвиток жовчнокам’яної хвороби, цирозу печінки, гепатиту або пухлинних новоутворень. Але якщо решта показників у нормі й людину нічого не турбує, то надлишок білірубіну може бути ознакою синдрому Жильбера. У чому особливості цієї патології та чи варто хвилюватися тим, у кого її виявили, розповіла гастроентеролог-ендоскопіст вищої категорії Лариса Припиченко.
На що здатен недуг?
– Синдром Жильбера – це спадкове доброякісне захворювання печінки, при якому структура та функції органу не порушуються. Ця хронічна патологія була вперше діагностована в 1901 році французьким лікарем Огюстеном Ніколя Жильбером, на честь якого й отримала свою назву.
Синдром характеризується періодичним підвищенням непрямого білірубіну (жовчного пігменту) у сироватці крові (зазвичай трохи більше 80-100 мкмоль/л). Інші біохімічні показники крові та печінкові проби при цьому залишаються в межах норми.
Даний стан пов’язаний з мутацією гена, що бере участь у виробленні білірубіну. Синдром не несе серйозної загрози здоров’ю та життю, але здатний викликати супутні неприємні симптоми: пожовтіння шкіри та білків очей, іноді – нудоту, зниження апетиту, біль у животі.
Синдром досить поширений – на нього страждають до 10% населення планети. У чоловіків його виявляють у кілька разів частіше, ніж у жінок.
Що може спровокувати загострення?
Вважається, що основна причина синдрому Жильбера – це генетична схильність. Але відіграють роль і певні фактори ризику, що провокують підвищення білірубіну. До основних з них належать:
- тривале голодування або, навпаки, переїдання, вживання жирної їжі;
- фізичне або психоемоційне перенапруження;
- часті гострі респіраторні вірусні інфекції;
- зловживанням алкоголем;
- прийом деяких медикаментів (антибіотиків, парацетамолу);
- перенесений вірусний гепатит;
- різні операції та травми;
- зневоднення організму.
Синдром Жильбера може протікати безсимптомно
Синдром може протікати безсимптомно або хвилеподібно, коли його ознаки то з’являються, то зникають. Основний симптом патології – жовтушність шкіри, слизових оболонок та склер, яка може мати різний ступінь виразності та виникати як на тлі повного благополуччя, так і внаслідок впливу на організм несприятливих факторів.
Крім того, іноді пацієнти скаржаться на відчуття дискомфорту і важкість в області правого підребер’я, відрижку та нудоту, здуття живота, розлад травлення, зниження апетиту.
Можливими є також загальна слабкість, стомлюваність, дратівливість, порушення сну, поява жировиків (ксантелазм) на повіках.
Але приблизно третина пацієнтів взагалі не пред’являє жодних скарг і синдром Жильбера виявляють у них випадково, при обстеженні у зв’язку з іншою патологією.
Як діагностують і лікують синдром
Лікар може запідозрити синдром Жильбера, якщо результат біохімічного аналізу крові показує підвищення рівня загального та непрямого білірубіну. Підтвердити діагноз можна за допомогою спеціальних проб (з голодуванням і з прийомом фенобарбіталу) та генетичного дослідження крові, що виявляє мутації в гені UGT1A1.
Зазвичай пацієнтам із синдромом не потрібне спеціальне лікування. Епізоди жовтяниці при цьому стані, як правило, короткочасні та минають самостійно. Але в індивідуальних випадках, залежно від виразності супутніх симптомів та загального стану здоров’я людини, лікар може призначити жовчогінні препарати, гепатопротектори, сорбенти, вітамінні комплекси.
Також важливо мінімізувати вплив на організм провокуючих факторів: відмовитися від жирних сортів м’яса, консервованих продуктів, смажених та гострих страви, прянощів, уникати важких фізичних навантажень та надмірного впливу ультрафіолету.
Також пацієнтам з підвищеним білірубіном рекомендовано раз на півроку здавати біохімічний аналіз крові та робити профілактичне УЗД органів черевної порожнини.
Чим небезпечна патологія?
Хоча синдром Жильбера не загрожує життю пацієнта й не призводить до розвитку раку та цирозу печінки, часте підвищення непрямого білірубіну збільшує ризик розвитку холестазу, жовчнокам’яної хвороби, дискінезії жовчовивідних шляхів. А за наявності інших хвороб травного тракту синдром здатний ускладнити їх перебіг. Тому не варто пускати цю патологію на самоплив – якщо вона діагностована, необхідно звернутися до гастроентеролога для контролю за перебігом захворювання.
У той же час є дані, що люди з синдромом Жильбера рідше страждають на атеросклероз, ожиріння та цукровий діабет.
Читайте також:
