Незвична медаль
Років так з 15 тому 9 травня з букетом бузку я традиційно вирушив до «Вічного» вогню (тоді газ на його пальники вже подавали лише до цієї дати). У херсонському парку Слави – безліч ветеранів (вже не так війни, як просто людей похилого віку, в основному з ювілейними, трудовими медалями на грудях). Букет до вогню я не доніс, дорогою презентував його з поклоном зовсім мініатюрній жінці з бойовою медаллю на сарафані. Це була медаль «За бойові заслуги», але висіла вона на маленькій прямокутній колодці, а не на великій п’ятикутній, отже, була вручена на самому початку тієї війни. Бабуся від подарунка розцвіла гарніше за букет. Я відрекомендувався і запитав: «Ви, мабуть, з самого 41-го на фронті?» «Ні, з самого 39-го, восени на фінську війну добровольцем пішла», – посміхнулася співрозмовниця.
Звали її Надія Комлик. Закінчивши медучилище, записалася добровольцем-медсестрою після нападу СРСР на Фінляндію 30 листопада 1939 року. Медаль – за порятунок життя кількох десятків поранених бійців, яких витягла під вогнем із поля бою. Одному з них, коли в операційній медсанбату виявилося, що немає донорської крові потрібної йому групи, відразу віддала свою – прямим переливанням. Виявилося, що він вижив, після війни, вже наприкінці 1940-х, знайшов її після довгих пошуків. Вони одружилися, прожили парою все життя, але дітей у них не було: снарядний уламок, що влучив у живіт, не забрав у медсестри Наді життя, але позбавив її можливості стати матір’ю.
Фінська “СВО”
А тепер – про ту, прозвану «зимовою» війну, про те, хто і для чого її розпалив, про її підсумки. Війна між СРСР і Фінляндією почалася після інциденту 26 листопада 1939-го – артилерійського обстрілу військової частини в прикордонному радянському селі Майніла на Карельському перешийку, в результаті якого загинули, за твердженнями Москви, четверо військових. СРСР звинуватив у обстрілі фінів. Як оголосив тоді голова радянського МЗС Молотов, це була «мерзотна провокація фінської білогвардійщини». Громадськість Фінляндії та Заходу в цю версію подій не повірила: адже перед цим Москва безуспішно вимагала від Гельсінкі перегляду кордону, територіальних поступок та створення радянських баз на фінській території. Брехлива радянська преса постійно писала, що фінський кордон «загрозливо» близький до Ленінграда. І, мовляв, фіни влаштовують на кордоні провокації, обстрілюючи територію СРСР і тим самим починаючи війну. Фінляндія мала передати Радянському Союзу деякі райони на Карельському перешийку та острови у Фінській затоці, а також здати в оренду місто Ханко. Натомість Фінляндія отримала б у 2 рази більшу за розміром, але менш цінну в економічному та стратегічному відношенні територію в Карелії: фактично одні ліси та болота.
Схема була, в принципі, та сама, за якою були підписані договори про взаємодопомогу з балтійськими країнами, що в результаті закінчилося їх окупацією. Проте фіни тиску СРСР не піддалися. Після того як переговори з офіційним фінським урядом зайшли в глухий кут, вранці 30 листопада радянські літаки скинули бомби на фінські міста, а сухопутні війська почали вторгнення. Перед цим Радянський Союз сформував так званий народний уряд Фінляндії. Його очолював комуніст Отто Куусінен, який втік до Радянського Союзу ще в 1918 році.
1 грудня СРСР оголосив про визнання цього уряду, що дало привід не спілкуватися з офіційним урядом. А «ручний уряд» відразу попросив Радянський Союз про допомогу у створенні Фінляндської Демократичної Республіки. Про «ФДР» жартували як про республіку, створену на квартирі Куусінена. Крім СРСР, жодна інша країна не визнала «народного» уряду цієї радянської маріонетки. Фінська компартія заявила, що у Фінляндії триває революція, якій, на прохання «народного уряду», має допомогти Червона армія. Мовляв, таким чином, це не війна і аж ніяк не агресія проти Фінляндії. При цьому вже звучала нахабна брехня радянського міністра Молотова, який заявив, що радянські літаки скидають на міста нібито голодуючої Фінляндії хліб, а не бомби. Фіни назвали «хлібним кошиком» радянські касетні авіабомби, які летіли на фінські міста, і вигадали власний «подарунок» радянському міністру. Він називався нині усім відомим терміном «коктейль для Молотова».
“Взяти Гельсінкі за кілька днів”
На початку бойових дій чисельність військ Червоної армії більш ніж у 1,5 раза перевищувала фінську. Гармат і мінометів у дивізіях Червоної армії було у 5 разів більше, ніж у фінів, літаків – у 9 разів більше. У фінів було «аж» 32 танки і два бронеавтомобілі. Ще близько 30 танків залишилися з часів Першої світової і годилися лише для того, щоб використовувати їх як нерухомі бойові точки. Червона армія мала 2289 танків. Тому Москва була впевнена, що фінів вдасться розгромити за кілька днів. Але «зимова війна» тривала понад три місяці і коштувала Червоній армії величезних втрат. Для Сталіна стало шоком-несподіванкою те, що на захист своєї країни став весь фінський народ. У Фінляндії ніхто не вірив, що країна зможе у разі поразки зберегти свою незалежність. Тут добре знали і про репресії 1937-38 років у СРСР, коли серед інших було розстріляно тисячі фінів, закрито газети фінською мовою і школи з вивченням фінської мови.
Хоча жодна країна не вступила у війну на боці Фінляндії, побоюючись нападу з боку СРСР, дипломатичну підтримку Гельсінкі надавали Велика Британія, Франція та США. Скандинавські країни пішли далі, таємно чи відкрито, всі вони допомагали Фінляндії грошима і зброєю. І все ж після того як радянський контингент був збільшений до 760 тисяч осіб, тобто став майже втричі більшим за фінський, Червона армія традиційно «м’ясними штурмами» домоглася переваги.
***
Хіба ж не правда, багато аналогічного з нинішньою агресією Росії проти України? Так – та не так: багато, але не все. Неабиякою мірою зараз очухалися від ситого сну всі наші сусіди. До багатьох дійшло, що «українська криза», як кажуть наші «брати-китайці», може легко трансформуватися у планетарну. І ці багато хто ще не «розкочегарилися» як треба, але процес триває. Це докорінно відрізняє ситуацію від фінської.
Валерій Боянжу, Херсон – Одеса
*Російська пропаганда називає вторгнення в нашу країну не війною, а спеціальною військовою операцією (СВО). Раніше такої стратегії дотримувався і СРСР. Для підміни понять навіть є визначення – евфемізм.
