Там ви безкоштовно отримаєте такі сеанси стресотерапії, які додадуть сил для протистояння тривогам і підтримають інтерес до життя.
«А вам шось запитати чи шось запропонувати?»
Особисто я, щоб не падати духом, часто відвідую одеський «Привоз». Ну, де ще, скажіть, можна так вдало сторгуватися, як у «Череві Одеси»? І де ще вас можуть назвати заїнькою, любонькою, рибонькою, мущинькою навіть, якщо ви і не робите покупку, а лише придивляєтеся до холоймису (товару). До вас звернуться з підкресленою ввічливістю: «А вам шось запитати чи шось запропонувати?» І не обмежать у часі на подумати. І з лагідним підтекстом назвуть вас молодою людиною, хоч явно видно, що вам уже за сімдесят. А де ще вам дадуть на «похід» пухирчастий огірочок, цибулину в семи одежинах, сріблясту тюлечку – щойно з моря, щоб ви ще не раз приходили. А якщо засмутите чимось продавця, то можете почути беззлобне напуття: «Будете в Одесі, проходьте мимо».
А як у Львові?
Влітку довелося побувати у Львові. І там, на «Вінницькому» базарі, чую: «Підходьте. Дешево і з походом». Чорнява молодиця з великими очами в розкішній вишиванці торгує яблуками. Запитую: «Ви бували в Одесі?». У відповідь: І не раз. А що?». «Так «похід» -суто одеський винахід для приманки покупця. І ви використовуєте його». «Так. На «Привозі» дізналася. І допомагає».
Ось так ось. Буваючи на базарі, прислухаючись і придивляючись до всього, можна почерпнути чимало корисного.
Війна наклала свій відбиток
Літня жінка продає «закрутки» у півлітрових та літрових банках: помідори, огірок, перець, кабачок. На картоні написано: «И для жрачки, и для сбива шахеда, барактара и вертолета». Така ось луна від київської героїчної бабусі.
Неспішно рухаючись шумним, галасливим «Черевом Одеси», почув діалоги на військову тематику.
Вгодована, щоката молодуха з копицею глянсуватого чорного волосся каже худенькій блакитноокій білявці: «Щойно завиє ця сирена, волосся стає дибки». «А в мене жодна мурашка на шкірі не вискакує. Навіть коли бахає. Нас, нефарбованих блондинок, кремлівський карлик не залякає, сіль йому в очі та гівно до кишень». І я мимоволі згадав із Джейсона Стетхема: «Не поспішайте витягувати людей із лайна. Можливо, це їх природне середовище проживання».
Розмовляють два літні одесити, так довірливо, як можна відверто порозмовляти тільки на ринку. Один каже: «Жили б усі за одними правилами, менше б напруги було. І у тилах, і на фронті. А то ж у нас як? Одним не можна, а іншим можна». Другий, цмокнувши м’ясистими губами, відповідає: «Я, як брак радянського виховання, затямив, що сьодня (з одеського «сьогодні») для усіх правило двох стін найголовніше».
Записавши цю мудрість у блокнот, подався до «молочки».
Антистресовий багаж
Тут зустрів знайому. Щойно заговорили, підчапує, важко дихаючи, дама великовагових габаритів. І голосно звертається до мене: «Поки ти, зайчику, пудриш мізки цьому симпатичному створінню, дозволь сказати пару слів лицареві мого серця з твого телефону». І ми, посміхаючись, почули: «Гошо, війна війною, а ти слухай сюди». Ціни – збожеволіти можна. Шоб поки я тут, ти там займися прибиранням. Оселедець не взяла, не тим смердить». І в моїй пам’яті сам собою виплив давній армійський анекдот. Під час інспекції генерал вирішив навідатися до солдатської казарми. Подивився туди-сюди, втягнув повітря носом і каже старшині: «Чимось тут у вас смердить». Старшина, хвацько клацнувши підборами, відповів: «Товаришу генерале, до вас не смерділо».
Вузькоплечий, з виглядом аскета дідок прицінюється до сметани. Молочниця, за випещеним зовнішнім виглядом явно перекупниця, хлюпнула йому на тильний бік долоні чайну ложку свого найкращого на весь «Привіз» холоймису. Злизавши сметану, аскет дістав зі старенької дерматинової сумки банку і сказав: «Наливай по самі вінці, не скупися». А та засміялася і каже: «Мені вчора невістка прочитала зі свого хейсбука, як Сьома доклав Ізі, шо він знайшов кафе, де там наливають чай по самі вінці. А Ізя відповів йому, то це ж шоб нікуди було цукор насипати».
Так ось я і поповнював свій антистресовий багаж, радіючи оптимізму «привозівців».
Коли стояв черга по чорнослив, почув: «Вчора мій був на «Привозі». Жартує: я доїхав трамваєм до базару, а гаманець вийшов раніше, швидше за все біля вокзалу».
Ну і що тут скажеш, шановний читачу? Не позіхай, мужику, на те й ярмарок. І всупереч подібним кейсам (з одеської – випадкам) ходіть частіше на базар, щоб у вас було все окей з нервовими клітинами і станом душі. Такий мій для вас, шановні читачі «На пенсії», безкоштовний протистресовий рецепт.
Віктор Мамонтов
