Головне, не опускати рук і не замикатися в собі. І сьогодні, як ніколи раніше, багато людей старшого віку доводять, що не доживають, а живуть повноцінним, корисним для суспільства життям.
Вони сильні своїм минулим
Так моя знайома психолог говорить про людей, яким понад шістдесят років. Вона має на увазі, що хтось із них застав війну і повоєнну розруху, хтось – голод, хтось пам’ятає доноси сусідів на батьків, дідусів і бабусь (їх вистачало і після війни, найчастіше, щоб отримати квартиру, що сподобалася). Ті, хто вистояв, пройшов через ті випробування, справді стали сильнішими.
Їхня сила полягає в розумінні того, що на долю кожного покоління випадають власні випробування. Люди проходять перевірку на міцність, на мужність, здатність співчувати і взагалі залишатися людиною в нелюдських умовах.
Так улаштований світ. І, на жаль, не можна передбачити, які випробовування випадуть на долю кожного наступного покоління. До них просто треба бути готовим. Як були готовими йти добровольцями на фронт онуки тих, хто воював у Другій світовій війні. Святий обов’язок – захищати Батьківщину, ніколи не боятися ворогів – їм прищепили саме дідусі й бабусі, старші представники родини.
Разом легше впоратися зі страхом
Залишившись без родичів, які поїхали у села або за кордон, багато людей старшого віку сьогодні кооперуються – живуть разом, відкривають спільно якусь справу або ходять на культурно-пізнавальні заходи. Це правильна система психологічного захисту від зневіри, страху, панічних атак. Разом легше підтримувати присутність духу, допомагати одне одному і вирішувати проблеми, що виникають. Ось що про це говорить одна моя знайома сусідка Ірина Стольська.
– Колись давно діти з нашого двору утворили таку шкодливу банду, що нам, дорослим, нудно не було ніколи. То по дахах у сусіднє подвір’я вони вирушили, то на сусідній вулиці сад обнесли, то на рибалку без дозволу поїхали. Ніколи не думала, що через стільки років у мене теж з’явиться власна банда – банда безжурних пенсіонерів, які мають сили, щоб працювати і допомагати наближати Перемогу.
Справді, раніше Ірину Борисівну зазвичай бачила з книжкою на балконі або за в’язанням шкарпеток або светра. І взагалі не припускала, що ця спокійна, завжди некваплива жінка виявиться дуже діяльним організатором. Вона та її банда готують їжу для військовослужбовців. Чоловіки кудись відвозять. Ще одна жінка, подруга Ірини Борисівни, шукає вовняні речі, які можна розплести, щоб зв’язати з них щось нове і тепле. Воєнний час відкрив у них нові риси характеру. Усі знайомі дивуються.
Отже День людей поважного віку – це день, коли слід згадати історію своєї сім’ї, зрозуміти, чого навчали молодших представники старшого її покоління. Тільки так ніколи не перерветься зв’язок часів і поколінь.
Світлана Комісаренко
