Йосип з Никодимом, ризикуючи власним становищем, пішли до Пілата і попросили дозволу поховати тіло страченого Вчителя. Тіла страчених зазвичай кидали в братську могилу, але Пілат дозволив їм, і, як ми знаємо, саме Йосип і Никодим віднесли тіло Господа до гробниці, що була в саду.
А жінки дивилися здалеку, вони не сміли наблизитися, але були на Голгофі, там, де мало хто був із близьких до Господа. Підтримуючи під руки Діву Марію, стояли жінки, про яких ми майже нічого не знаємо. Нам відомі лише їхні імена: це Марія з Магдали – Марія Магдалина, це Іоанна – дружина управителя Іродова Хузи, це Саломія – мати апостолів Якова та Іоанна і кілька інших жінок з Галілеї.
Вони стояли на Голгофському пагорбі і дивилися, як умирав їхній Господь та Учитель. Вони бачили, куди поклали тіло, і дали собі слово: коли мине заборонений день суботи, в який не можна нічого ані купувати, ані продавати, вони підуть, куплять ароматів, помажуть тіло Господа і від себе зроблять заупокійний обряд, адже Йосип та Никодим здійснили його поспіхом перед заходом сонця.
Дивно, що саме цим жінкам першим явився Господь, а потім уже Петру та іншим. Так кажуть нам євангелісти. Щоправда, апостол Павло каже, що першому Він явився Петру, але він мав на увазі – з апостолів, він просто не згадав Марію Магдалину. Жінки несли поховальне приладдя, «миро» (тому ми називаємо їх мироносицями).
Це радість перемоги та віри, яка проявила себе як вірність у гірку і важку хвилину. Легко бути вірним у торжестві та радості, легко було бути вірним Господу у день Його урочистого входу до Єрусалиму, коли весь народ Його зустрічав, тріумфуючи та прославляючи. А ось залишитися вірним Йому в день Його ганебної смерті – це була справжня вірність.
Так і наша віра. Вона без вірності неможлива, тому що різні бувають обставини у житті, різні стани душі й тіла. Коли ти сумуєш, хворієш, страждаєш, коли в тебе руки опустилися і серце сповнене гіркоти і на все життя образа, ось тоді зберегти вірність Господу – це і є справжня віра.
Цього дня ми прославляємо також і всіх жінок-святих, тому цей день благословенний для кожної жінки-християнки. Святими були і матері, і дружини, і наречені, і незаймані черниці, і цариці, і безвісні мандрівниці, і юродиві – по-різному могла і може служити жінка Церкві Христовій, бо вона покликана до служіння Божого через Матір Божу, Найчеснішу Херувим.
Коли Господь був у Марфи та Марії, Він сказав, що треба не тільки займатися господарством, готувати, не тільки на кухні перебувати, Він сказав, що Марія обрала благу частину – вона слухала Його слово. Його слово слухали всі: і мучениці, які заплатили головою за віру. І цариці, такі, як Олена рівноапостольна або княгиня Ольга, які самі стали віруючими і сприяли вірі своїх громадян. І добрі матері, які мали багато дітей, як свята Іуліанія Лазаревська, яка була напрочуд доброю людиною, яка врятувала голодних від смерті; у важкі роки вона була матірʼю багатьом і багатьом людям.
Цього дня ми вас вітаємо – матерів, бабусь, дружин, сестер, дочок – з вашим спільним днем християн-жінок, щоб Господь благословив вас і зміцнив на служіння євангельському духу та правді.
З проповіді протоієрея Олександра Меня
