Безпосередні слухачі Господа Ісуса належали до строго патріархальної культури, де авторитет отця був незаперечний. Образити батька – мерзенний злочин, який за старозавітним законом заслуговував на смерть.
Блудний син – не просто бідний хлопець, який потрапив у скрутну життєву ситуацію. Він мерзотник, якому не місце серед пристойних людей. І притча говорить про те, що він це розуміє – «встану, піду до мого батька і скажу йому: отче! я згрішив проти неба і перед тобою, і вже не вартий називатися сином твоїм; прийми мене до найманців твоїх» (Лк 15:18,19).
Це розуміє старший брат. У нашому сприйнятті він суто негативний персонаж, пихатий і самовдоволений фарисей, що не має милості до занепалих. Але за ним є своя правда – блудний син справді мерзотник, який образив свого батька, зрадив свою сім’ю.
Ми бачимо безпутного сина як би трьома картинками – ось він йде з дому, забравши частину маєтку; ось він марнує його, живучи блудно; ось, коли йому стає відчайдушно погано, він дійшовши до ручки, вирішує повернутися до батька.
Притча не зупиняється на тому, як він «прийшов до тями» і що цьому передувало. Але ми часто бачимо, як притча розігрується на наших очах – і з нами самими, тож можемо собі уявити. Якийсь час син почувається чудово – ніякої батьківської опіки і цього зануди-брата, він вільний витрачати гроші як хоче, і поки що батькові гроші дзвеніть у його гаманці, прихильність блудниць і лестощі товаришів по чарці йому забезпечена. Життя хороше і жити добре. Але гроші закінчуються – і батько і брат виявляють свій жахливий, немилосердний, мстивий характер. Вони що, не здогадуються, що бідолаха зовсім витратився, можливо, навіть, впав у борги?
Що б зробив люблячий, милосердний батько? Звичайно, послав би брата – якщо він такий слухняний – передати синові ще грошей, щоб він міг продовжити своє свято життя. Але чому не шле? Хіба можна назвати батька, який відмовляє синові у допомозі у скрутну хвилину тим, хто любить? Чи не викликає така жадібність та безсердечність у нас природного почуття гніву та протесту?
В багатьох викликає. Чому Бог не дає нам того, іншого, третього та четвертого, що ми хочемо та вимагаємо? Чому ми приречені витратити все – молодість, сили, красу, здоров’я, а потім померти?
Щоб «прийти до тями», блудному синові треба стукнутися об дно, і стукнутися боляче – і батько дає йому таку можливість. Милосердя – це те, що належить людям, гординя, ворожість та зарозумілі претензії яких зламані. «Близький Господь спасеним серцем і смиренним духом» (Пс 33:19).
Коли син розуміє, що це точно не батько згрішив проти нього, і навіть не брат, що згрішив тут він, батько приймає його з тріумфуванням і влаштовує для нього бенкет.
Щоб потрапити на бенкет, треба прийти зі словами «я згрішив… я недостойний». Людині скорботній і смиренній неодмінно буде милосердя, і Господь це ясно бещає. А людині зухвалій, зарозумілій і вимогливій надати його просто неможливо.
Тому, наближаючись до Великого Посту, ми читаємо цю притчу – ми згрішили, ми винні, встанемо, підемо до Батька.
Тиждень про блудного сина у 2022 році – з 20 лютого.
По проповіді священика Сергія Худієва
За матеріалами православного журналу «Фома»
