За версією британського видання The Daily Telegraph увійшов до 100 найвидатніших діячів нашого часу.
Його роботи знаходяться у багатьох музейних та приватних колекціях на різних континентах. Виставки художника завжди мають чималу зацікавленість серед великої кількості шанувальників мистецтва як в Україні, так і за кордоном.
Іван Марчук входить до «Золотої гільдії» Міжнародної академії сучасного мистецтва у Римі.
У 2002 році отримав звання Народного художника України.
Твори Івана Марчука користуються великим попитом і на аукціонах. Підтвердженням цього є рекордні продажі його робіт (в рамках українського арт-ринку) на відкритих торгах протягом останніх років.
Іван Марчук, «Золота ніч», 1981. Продана 1 червня 2021 за $ 96,800
Іван Марчук, «Човни цвітом поросли», 1981. Продана 28 липня 2020 за $ 56,100
Іван Марчук, «Святковий парад», 1994. Продана 15 грудня 2021 за $41,800
Іван Марчук, «Осінь», 1994. Продана 1 грудня 2020 за $ 37,400
Іван Марчук, «Осяяні хати місячним світлом», 1983. Продана 1 грудня 2020 за $ 15,40
Іван Марчук, «Місячні квіти», 1976. Продана 11 грудня 2015 за $ 7,500
Творчий шлях
Художник народився на Тернопольщіні, навчався у Львівському училищі декоративно-прикладного мистецтва. У середині 1960-х років Іван Марчук приїхав до Києва, проте згодом емігрував до Австралії, жив у Канаді та США. Тепер живе та працює в Києві.
У доробку майстра близько 5000 картин, котрі є на всіх континентах світу. За півстоліття творчої діяльності він провів понад 150 монографічних та 50 колективних виставок.
«Дайте мені тисячу років — і я розмалюю небо!»
Унікальність Івана Марчука як художника в тому, що він працює у декількох, на перший погляд зовсім різних стилях.
Навчання у Львівському училищі на відділенні декоративного розпису та кафедрі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва дає Марчуку знання та техніку. Художник досліджує світові мистецькі течії, принципово обходить соцреалізм та фанатично шукає свій шлях.
«Не хочу так, не хочу так, і так не хочу, а хочу так, не знаю як», — каже Іван Марчук.
Художник невтомно формує все нові власні живописні стилі. Як гілочки, нанизує на «Голос моєї душі» все нові, радикально різні етапи творчості — «Цвітіння», «Пейзажі», «Портрети», «Абстрактні композиції». Натхнення знаходить у найпростіших речах.
Створює власний стиль — «пльонтанізм». Замість звичайних малярських мазків наносить кольори на полотно дивовижним мереживом.
«Дайте мені тисячу років — і я розмалюю небо!» – мрія великого художника.
