Йому вона дісталася у спадок від батька. Юрію Герману, письменнику, своєю чергою, її надіслав письменник і вчений Данило Данін:
“Господи, ти знаєш краще за мене, що я скоро постарів. Утримай мене від фатального звичаю думати, що я зобов’язаний з будь-якого приводу щось сказати.
Врятуй мене від прагнення втручатися у справи кожного, щоб щось покращити. Нехай я буду міркувати, але не занудою. Корисним, але не деспотом.
Охорони мене від спокуси детально викладати нескінченні подробиці.
Дай мені крила, щоб я в немочі досягав мети. Опечатай мої вуста, якщо я хочу розповісти про хвороби. Їх стає все більше, а задоволення без кінця розповідати про них – все солодше.
Не наважуюсь просити тебе покращити мою пам’ять, але примножи моє людинолюбство, утихомири мою самовпевненість, коли трапиться моєї пам’ятливості зіткнутися з пам’яттю інших.
Про одне прошу, Господи, не шкодуй мене, коли в тебе буде нагода дати мені блискучий урок, довівши, що і я можу помилятися.
Якщо я умів бути щирим, збережи в мені цю здатність.
Право, я не маю наміру перетворюватися на святого: інші з них нестерпні у близькому спілкуванні.
Навчи мене відкривати хороше там, де на нього не чекають, і розпізнавати несподівані таланти в інших людях».
