Четверг, 7 ноября, 2024
ГлавнаяДосугИзвестной украинской поэтессе Лине Костенко 92 года: о жизни и стихах

Известной украинской поэтессе Лине Костенко 92 года: о жизни и стихах

Сегодня, 19 марта, одной из самых известных украинок ХХ века исполняется 92 года. Лина Костенко считается гением слова, железной женщиной и живой легендой, а ее биография является примером для миллионов украинцев и неисчерпаемым источником мудрости.

Ее изречения вдохновляют на перемены и заставляют задуматься над вечными темами. Особенно актуальны ее слова и стихи сейчас, когда в Украине идет война.

Всю свою жизнь писательница не боялась власти и открыто говорила всю правду о ней как при КГБ, так и при президентстве Януковича. Сейчас она предпочитает молчать, а с нами говорят ее произведения.Костенко является лауреатом Шевченковской премии, премии имени Олены Телиги, премий Антоновичей и Петрарки, награждена знаком отличия Президента Украины и орденом князя Ярослава Мудрого V степени. Кроме того, поэтесса — почетный профессор Киево-Могилянской академии, почетный доктор Львовского и Черновицкого университетов.

Но главная награда для поэтессы — любовь простых читателей.

Предлагаем вам лучшие стихи Лины Костенко

І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра — ви.

 

Я прощаюся з рідним краєм
у мовчанні, в побожній тиші…
Вечір сонце пшеничне розкраяв
і окраєць над полем залишив.

Сонце, сонце, освітлюй тіні!
Не заходь, почекай хвилину!
Я ще раз
у твоєму промінні озирнусь
на свою батьківщину.

 

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

 

Очима ти сказав мені люблю

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
Несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

 

Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими

 

Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –
на сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.

Новое на сайте

купить ноутбук Одесса, цены в Украине