Інжир успішно прописується в садах і будинках поціновувачів екзотичних рослин. Про вирощування фігового дерева розповідають на сторінках засобів масової інформації, в Інтернеті створені різні групи і форуми. Здається, ми уже все знаємо, проте, сподіваюсь, мій багаторічний досвід вирощування цієї заморської культури багатьом стане у пригоді.
Якщо в саду мало місця
Зараз у моїй колекції майже три десятки різних сортів. Звичайно, хочеться і більше, проте на невеличкій присадибній ділянці особливо «не розгуляєшся». Інжир швидко росте. На одну велику рослину, враховуючи садіння під нахилом, потрібно не менше 3-4 м2.
Останнім часом я почав вирощувати інжир у контейнерах. Наперед скажу, не дивлячись на великі переваги цього способу, якщо є багато саджанців, виникає проблема зберігання їх взимку. Але інжир того вартий.
Плодоношення розпочинається навіть у рік садіння, хворобами не пошкоджується, всі частини рослини мають великі лікувальні властивості, смачні корисні плоди.
Інжир — субтропічна рослина, яка у відкритій землі потребує укриття на зиму. Саме це багатьох і відлякує. Проте вихід є завжди: спробуйте вирощувати рослини у контейнерах.
Якщо ви придбали вегетуючий саджанець влітку чи на початку осені, перемістіть його у більшу широку ємність разом із корінням, яке уже сформувалося. На дно, за бажанням, можна викласти дренаж із керамзиту, гравію, битої цегли.
Самостійно готуємо землесуміш
Останніми роками садівники все менше використовують дренаж. Для інжиру його можна і не робити. У ємність потрібно насипати поживну землесуміш із дернової, листяної і перегнійної землі у співвідношенні (2:2:1) з додаванням чистого річкового піску. Можна брати землю з городу, лісу, парку, компост. Якщо використовувати магазинну універсальну, то лише у невеличкій кількості для покращення структури землесуміші.
Враховуючи, що у смокви швидко росте і розвивається коренева система, вільний простір до стінок ємності має сягати приблизно 5 см. Навколо засипаємо тією ж землею і добряче поливаємо відстояною водою.
Якщо рослина до пересаджування росла в контейнері у садку під прямим сонцем, розміщуємо її так само, враховуючи сторони світу. Так вона скоріше адаптується і почне рости. Подальші дії – це поливи, обприскування крони, формування рослини і нормування урожаю, якщо такий є.
Якщо ви не впевнені, зробіть попередню адаптацію для своїх рослин.
Комбінований спосіб
Цей спосіб вирощування я вигадав для своїх саджанців і дуже ним задоволений. Для садіння можна використовувати контейнери різної місткості відповідно до кореневої системи саджанця. Я вподобав для себе використані каністри з-під рідини для ґрунтування стін. Верх вирізаю повністю так, щоб можна було добре тримати, трішки вище опуклості з чотирьох сторін. Так зручно переносити посаджений інжир. Внизу у кожному куті роблю великі прорізи, які при заповненні землесумішшю прикриваю картоном. «Висаджую» контейнери майже до половини в землю на сонячне місце. Навколо покриваю товстим шаром мульчі. Що це нам дає? Корінці, які впираються в тимчасовий бар’єр (до того часу він розм’якне) проростають у верхні шари землі. Рослина в свою чергу отримує нову, свіжу порцію поживних речовин і миттєво оживає. Листя набирає гарного темно-зеленого кольору, плоди скоріше починають достигати, на молодих пагонах з’являються маленькі фіги, які до жовтня-листопада встигають дозріти.
При такому способі вирощування все ж необхідно робити зелені операції – формувати кущ, видаляти зайві гілки, підживлювати, в кінці літа — на початку осені припиняти точку росту основних пагонів, нормувати урожай. Також видаляти зайві плоди, котрі не встигнуть достигнути, тим самим перенаправляти поживні речовини на достигання тих, що залишилися.
Переваги контейнерного вирощування
У порівнянні з вирощуванням у відкритому ґрунті, контейнерне має деякі переваги. Рослина скоріше входить у стан спокою, майже всі залишені плоди достигають, їх легше захистити від осінніх заморозків, листя набирає гарного жовто-гарячого кольору і обпадає.
Ємності з інжирами пора викопувати і заносити у підвал для зберігання до весни.
Штиковою лопатою розкопую землю навколо контейнера обережно, щоб не травмувати коріння. Для зручності гілки зв’язую докупи шпагатом, розгойдую рослину і витягую із землі.
На нижній частині ємності отвори не роблю, інакше доведеться проводити «підкоп», щоб обрізати коріння. Зберігаю такі саджанці у поліетиленових мішках, на дно яких насипаю шар зволоженої тирси. Взимку слідкую, щоб земля була зволожена і зв’язані гілки не пересохли. Для кращого зберігання інколи їх зволожую.
Богдан Гаморак, садівник-експериментатор, м. Тлумач Івано-Франківської області
