Коринка російська – один із найстаріших класичних сортів винограду безкісточкової форми. Вирощую з початку 2000 року і надалі не планую відмовлятися від неї. Хоча ростуть на моєму винограднику великоплідні столові сорти, кишмишні та гібридні форми різного кольору, смаку і часу достигання.
Коли я запитую своїх внучат Владиславу і Єлизавету, якого хочуть винограду, в один голос говорять, що того маленького, солоденького, біленького та ще й без кісточки, показуючи на Коринку. Після цього рука не піднімається викорчовувати. Звісно, у цього сорту є недоліки. Це, перш за все, дрібна ягода і схильність до грибкових хвороб, передусім до антракнозу. Але з цими недугами можна боротися.
До переваг Коринки російської відношу дуже ранній термін достигання. Перші ґрона своїм дівчаткам зрізаю наприкінці липня. Грона вагою 200-300 г, довгасті, крилаті, рихлі, завдяки чому ягоди легко зриваються. Можливо, тому його так люблять діти.
Виноград довго висить на кущі, набираючи ще більше цукру і з південного боку ягоди забарвлюються у світло-рожевий відтінок. Осами не пошкоджується, бо, фактично, коли різко збільшується їхня популяція, кущі вже залишаються майже без врожаю.
Для збільшення розміру ягоди я залишаю по одному ґроно на пагоні. Лоза має велику силу росту і визріває по всій довжині.
Морозостійкість Коринки російської висока, в межах -28оС. На зиму кущі не вкриваю. Але прикріплюю пагони до першої дротини на шпалері, при необхідності їх легко буде укрити.
Богдан Гаморак, член клубу «Виноградарі Прикарпаття», м. Тлумач Івано-Франківської області.