Які плодові культури добре ростуть на Прикарпатті

Надворі зима, а землероби вже марять весною. Що посадити цьогоріч, які рослини придбати, з якими розпрощатися назавжди?.. Усі ми припускаємося помилок, які потім необхідно виправляти. А дорогоцінний час втрачено, витрачено кошти і, головне, не справдилися сподівання. В наш час тотального Інтернету, мобільного зв’язку та великої кількості спеціалізованих друкованих видань ми можемо почерпнути знання, які нам цікаві й корисні. Аби не розгубитися в морі інформації, на допомогу нам приходить улюблений порадник – газета “Одеський дачник”, на сторінках якої я хочу поділитися своїми успіхами і розчаруваннями минулого сезону.

Найкращий фрожай дала Біла фіга

Перш за все хочу загострити увагу на вирощуванні інжиру, бо цій рослині я присвятив більше трьох десятків років. Справжній подвиг – культивувати його на Прикарпатті.

В останні десятиліття клімат різко змінився в бік потепління, змінився і підхід до вирощування різних рослин, в тому числі і екзотичних. Інжир я вже давно вивів з розряду «екзотів». Запорукою успіху є правильні агротехнічні заходи – підбір сортів, посадка і догляд.

Найбільше люди бояться укриття на зиму. Усі хочуть морозостійких, стійких проти хвороб, не вибагливих і простих у вирощуванні рослин. За всіма показниками інжир не відповідає лише одному – стійкості до низьких температур. Хоча короткочасні морози до -15^оС витримує без особливих втрат. Правильна посадка саджанця і обов’язково під нахилом, якомога нижче до землі значно полегшить укриття. Тоді у вас не буде жодних перешкод щодо вирощування цієї цікавої і корисної рослини.

Минулорічний сезон, навіть не дивлячись на примхи погоди, порадував рекордним врожаєм інжиру. Найбільше потішив надранній сорт Біла фіга. Перші плоди почали достигати в кінці липня, а останні збирав у листопаді. Що цікаво, дозрівали фіги навіть на жирових пагонах, що вкрай рідко буває на інших сортах. Неперевершеним за смаковими якостями і врожайністю, з плодами вагою до 100 г був сорт Брунсвік. Гарний врожай зібрав із кущів Поморійського і Сірого раннього. Справжнім рекордсменом став Зелено-жовтий (умовна назва) із зелено-жовтими плодами, вагою до 50 г. До речі, він мене ще жодного разу не розчарував. Саме з цього сорту 30 років тому почалося моє захоплення смоківницею. Не виправдав сподівань, причому вже не вперше, сорт Далматський. Він більше підходить для півдня і сходу країни.

Для любителів, які хочуть посадити інжир, але не мають можливості вирощувати його у відкритому ґрунті, підійде контейнерний спосіб. Ємності з посадженим інжиром на літо можна виставляти в сад і залишати до глибокої осені з подальшим занесенням у підвал до наступного сезону. Ефективним вважаю комбінований спосіб вирощування із заглибленням контейнера до половини у родючу землю.

     

Гумі — вітамінна і врожайна

Виноград – друге моє захоплення. Набравшись більшого досвіду у вирощуванні сонячної ягоди, зробив для себе висновок, що головне не кількість сортів та гібридних форм, а їхня якість.

Ряд кущів буду викорчовувати або перещеплювати, замінювати на інші, більш урожайні і стійкіші проти хвороб. За підсумками минулого року хочу виділити Віктор, Рошфор, Велес, Байконур, Монарх, Восторг білий та інші. Не всі сорти придатні для культивування на Прикарпатті, тому варто прискіпливо підходити до їх вибору.

Серед плодово-ягідних рослин хочу виділити гумі. Надзвичайно вітамінна і врожайна рослина, яку полюбляє моя сім’я. З початку червня і до липня ми споживаємо плоди гумі. І чим довше вони знаходяться на кущі, тим соковитіші та смачніші. Рослина – морозостійка, невибаглива у вирощуванні, але малопоширена. Вся причина в тому, що вона важко вкорінюється пагонами і дає мало порослі для розмноження, а насіння для пророщування потрібно стратифікувати від самісінького літа.

     

Актинідія потребує уваги

Кілька років поспіль мій сад прикрашає зізіфус. Кущ має гарну, компактну циліндричну форму, висотою до 3 м. Ягоди помаранчевого кольору з’являються на черешках листя, котре зовні нагадує акацію, що надає зізіфусу більшої вишуканості і екзотичності. Восени листя опадає разом з ягодами, які вчасно потрібно зривати.

До розчарувань віднесу актинідію. Ні, не саму рослину, а мій недогляд за нею. Цьогоріч доведеться приділити їй більше уваги. Актинідія, лохина, жимолость їстівна – це не ті рослини, котрі можна посадити і забути про них. Вони потребують належного догляду і цим правилом не потрібно нехтувати.

З ранньої весни і до пізньої осені сад, город і виноградник можуть забезпечувати нас природним вітамінним конвеєром. Головне, не лінуватись, докладати зусилля, постійно вчитись. І тоді рослини віддячать вам за турботу гарним врожаєм.

Богдан Гаморак, садівник-експериментатор, виноградар, м. Тлумач Івано-Франківської області.