Пам’ятаю, майже 35 років тому, в одному із періодичних видань прочитав такий заголовок: «Дикуни просяться до саду». Мова йшла про мало поширені плодові культури, в тому числі і про кизил. На сьогодні кизил росте на почесному місці майже у кожному саду. А з того часу пройшло чимало змін, багато «дикунів» прописалися на наших ділянках. Наразі цей список потрібно розширювати. Я вже знайомив читачів з кизилом Лікарським, а зараз мова піде про ще одного представника цього роду (родина кизилу нараховує близько 65 видів) — кизил Суничний, на латині — Cornus Kousa.
Із ягід готують вино та варення
Найбільший його природний ареал розташований у передгір’ї Гімалаїв — Індія, Непал, Китай, Пакистан, а також в Японії. Саме у Непалі він і отримав назву Суничного (gulna). Ще часто його називають кизил Головчастий, але найпоширеніша його назва — Собаче дерево (dоgwood). Цікаво, що жодна з цих назв не підходить за ознаками, лише за візуальною характеристикою. Згадки про це дерево були ще у XV столітті, де воно описувалось як dags-tree, що в перекладі — дерево з дуже міцною деревиною, з котрої виготовляли стріли, кинджали, шампури та ін… А в наступному столітті слово трансформувалось уже в dоgwood.
Червоно-малинові плоди здалеку схожі на ягоди суниці. Їхній розмір варіює від 2,5 см до 5 см. Вони звисають на довгих (8-10 см) міцних плодоніжках. Оболонка плоду нагадує яєчну шкаралупу. Вона міцна, тонка, гірка і при певній силі стискання тріскає. Під гіркою оболонкою знаходиться ніжна, кремоподібна, оранжево-рожева, масляниста, солодка м’якоть, яка має приємний фруктовий аромат.
В середині може бути 1-2 насінини, до 4 мм в діаметрі. В окремих екземплярах насіння немає зовсім. Ягоди можна споживати свіжими — пальцями розламується оболонка та висмоктується вміст. Також їх використовують для переробки на вино, варення, компоти.
Дозрівають плоди у вересні, досить тривалий час можуть висіти на дереві. Якщо вчасно не зібрати — забродять, про це свідчить зміна кольору. Такі ягоди набувають фіолетового кольору. У їжу їх не вживають.
Прикраса для присадибної ділянки
На сьогодні цей вид надзвичайно поширений у світі. Цінується не лише за ягоди, але й за високу декоративність, особливо під час цвітіння. У травні дерево неначе вибухає великими білими, зірчастими квітками. Тому ведеться селекція у двох напрямках: плодовому та декоративному. І вже є гарні напрацювання.
Найцікавіший плодовий сорт, створений селекціонерами США, — Мілкі Вей. Також є десятки сортів, котрі радують не лише гарним та рясним цвітінням, а й незвичним гофрованим листям.
Мінусом цієї культури була низька морозостійкість. Цю проблему усунули у Київському державному ботанічному саду імені Миколи Гришка. Професор С.В. Клименко за 30 років праці підняла морозостійкість Корнус Коузи до -30оС. Цю рослину можна вирощувати по всій території України. Дерево висотою до 3 м та шириною до 2 м. Листя подібне до кизилу звичайного. Рости може на усіх ґрунтах, але надає перевагу багатим, здобреним. Розмножується щепленням та насінням. У плодоношення вступає на 6-7-й рік після пророщення. Чим дорослішим стає дерево, тим більше гілки ростуть горизонтально, надаючи кизилу широку форму, ніби декоративний навіс. Коуза буде привабливим доповненням до будь-якого ландшафтного дизайну.
В’ячеслав Станіславович Францішко, садівник-експериментатор, м. Кам’янець-Подільський Хмельницької області.
