У більшості випадків любов до землі всмоктується разом із материнським молоком. Хоча часто бувають винятки. Не всі люди, які зростали у селі, змалечку трудилися в городі, саду чи у полі, в дорослому віці віддають перевагу землеробству. Ця праця дуже нелегка, як здається на перший погляд.
Буряк відбив бажання
Богдан Михайлович Іванічок із м. Івано-Франківськ з самого дитинства привчався до роботи на землі і не лише на присадибній ділянці, але й на колгоспному полі. Разом з мамою він просапував рядки цукрового буряка, проріджував посіви. Проте найскладнішим було збирання цієї культури. Від холоду (адже збирають урожай пізньої осені) викручувало руки, зводило пальці. У той час юному Богдану нічого не хотілося, тільки б дістатися додому і зігрітися. Та складна і важка праця відбила у юнака бажання займатися землеробством. Тому після закінчення школи він твердо вирішив вступати до технічного вузу. Здобувши фах інженера-механіка, Богдан Михайлович розпочав свою трудову діяльність.
Кажуть, від любові до ненависті один крок, але бувають випадки, коли навпаки — те, що було ненавистним стає наулюбленішим. І це дійсно так. У 35 років Б.М. Іванічок захоплюється землеробством настільки, що «одним махом» закладає сад, більше того, починає проводити щеплення. На його ділянці ростуть і плодоносять майже 80 плодових дерев. Згодом з’явилося захоплення і бджільництвом. Таким чином, за словами Богдана Михайловича він готувався до пенсії.
Виноград — найулюбленіший
— У молодому віці рідко хто задумується про старість. Нам здається, що ми завжди будемо з роботою, гарним заробітком. Проте роки летять нестримно. Не встигнеш озирнутися, а на порозі вже — заслужений відпочинок. Сад, виноградник — це додатковий прибуток, а ще гарний тренажер: допомагає завжди бути у формі, — ділиться Б.М. Іванічок.
Проте виноград — найулюбленіша культура землероба, котра займає головне місце не лише на його ділянці, а й у серці. Почалася ця любов із візиту до знаного на Прикарпатті виноградаря Богдана Дорошенка. Коли Богдан Іванічок побачив його виноградник з гронами довжиною до 40 см, йому хотілося впасти навколішки і дякувати Богу, що і в західних областях нашої країни можна вирощувати такі ягоди, як на півдні. Він був просто шокований, адже раніше сорти з величезними гронами та ягодами були лише мрією. З того часу сад і пасіка відійшли на другий план, поступившись сонячній лозі.
Богдан Михайлович почав вивчати тонкощі агротехніки винограду, спілкувався з колегами. Бути з сонячною лозою «на ти» допоміг і Клуб виноградарів Прикарпаття. Аматор постійно бере участь у виставках, ділиться досвідом з початківцями і сам черпає його від «старших товаришів».
Будиночок для саджанцях
Б.М. Іванічок радить для садіння брати однорічні саджанці, їх легко укривати. Сприятливий час — осінь. Такі саджанці швидше розвиваються, у лютому коренева система уже починає працювати. А висаджені навесні рослини іноді за літо не встигають набратися сил, адже у ґрунт потрапляють не раніше квітня.
Традиційні розміри ями — 70х70х70. Грунт з першого штика лопати відкидаємо в одну сторону, з другого — в іншу, він нам знадобиться. Решта землі для садіння непотрібна, адже в ній, практично, нічого корисного немає. Її можна змішати з перегноєм або взагалі не використовувати. Обов’язково садивну яму удобрюємо перегноєм (3-4 відра), попелом (2-3 л), суперфосфатом та калімагнезією (по 300 г). П’ятку саджанця не можна розміщати на перегної, тільки на чистому ґрунті. Корінці засипаємо ґрунтом із першим двох штиків лопати. Голівку саджанця не заглиблюємо, вона повинна знаходитися на рівні землі. Проводимо мульчування листям або сухою травою і рясно поливаємо — 2-3 відра на кожну яму.
При осінньому садінні саджанці на зиму треба накрити. Проводиться ця процедура, коли температура повітря опуститься до +2-3оС. Для цього нам знадобиться 5-літрова пластикова пляшка від води. Відрізаємо дно і «одягаємо» її на саджанець. Аби миші взимку не пошкодили молоденький кущик, в середину пляшки можна насипати горіхове листя, його запах не до вподоби гризунам. Зверху можна нагорнути землі. Кришку на пляшці варто відкрити, аби не утворювався конденсат. У такому «будиночку» саджанцю не страшні морози до -35оС.
Калій не пошкодить
Часто виноградарі-початківці скаржаться, що на окремих кущах не визріває лоза. Усе досить просто: перш за все, не треба перевантажувати врожаєм рослини. Як кажуть: жадібний бідний завжди. Краще залишити менше грон, аніж потім пожинати плоди свого недбальства. Також невизрівання може бути спричинене хворобами. Сонячна лоза витрачає свої сили, котрі повинні були направлятися на підготовку до зими, на боротьбу з ними. Тому своєчасні обробки відповідними препарати просто необхідні.
За словами Богдана Михайловича, 2015 рік був дуже складний для винограду, він просто потерпав від різноманітних шкідників та хвороб. Уражувалися навіть ті сорти, які раніше ніколи не хворіли. Врятуватися від масового розповсюдження мілдю та оідіуму, котре не могли зупинити жодні народні методи, допоміг фунгіцид комплексної і лікувально дії парацельс. Одна біда, у нього занадто довгий термін очікування — до 50 днів.
Для визрівання лози у вересні варто провести попередню обрізку, а також підживлення кущів попелом або монофосфатом калію (2 рази на тиждень протягом місяця).
Хвоя відлякує мишей
Без укриття винограду на зиму про гарний врожай можна навіть і не мріяти. Б.М. Іванічок викопує траншею глибиною на штик лопати, на дно кладе гілки хвої, опускає зв’язану лозу і знову викладає хвою. Потім траншею накриває шифером і засипає землею, по боках залишає люфти. Хвоя захищає лозу від мишей, які взимку у пошуках їжі полюбляють ласувати пагонами та бруньками.
Раніше мі розповідали про Інститут Таірова в Одесі, де вирощують виноград різних кольорів.
Оксана Корольова
