Почему именно в субботу?
Уже с древности суббота воспринималась как особый день недели. Согласно Священному Писанию, Бог закончил творить мир в седьмой день, освятил его и упокоился от дел своих (Быт. 2:2). Когда же Творец давал Моисею Синайское законодательство в воспоминание этого упокоения от дел, он повелел евреям соблюдать покой в седьмой день недели. Оттуда-то и пошло название этого дня – суббота (от евр. «шаббат» – покой). Новозаветная Церковь, установив днем Господним первый день недели – воскресенье, не забыла о важности субботы, тем более именно в субботу Иисус Христос сошел во ад ко всем усопшим до него, разрушил преисподнюю и вывел из нее всех праведников. Теперь в субботу стали особенно поминать усопших, веря, что и их по молитвам Церкви спасет Господь Иисус Христос.
Почему поминовение усопших совершается именно перед памятью великомученика Димитрия?
В Древней Руси очень сильно чтили память великомученика Димитрия: совершалось праздничное богослужение, как в дни великих праздников. А на Руси была традиция — перед большими праздниками совершать заупокойные службы. До сих пор в некоторых епархиях нашей Церкви совершают Покровскую (перед Покровом Пресвятой Богородицы), Михайловскую (перед памятью св. Архангела Михаила) и другие местные родительские субботы, которых нет в современном календаре, но их история уходит корнями глубоко в древность.
Предание гласит, что совершать память усопших в эту субботу повелел святой благоверный князь Димитрий Донской с целью поминовения всех павших во время Куликовой битвы. Однако это предание появилось только в ХVIII веке, нигде до этого времени нет упоминания о том, что Димитриевская родительская суббота связана с поминовением усопших воинов. Обычно воинов поминали в день Усекновения главы св. Иоанна Предтечи, а в Димитриевскую субботу совершали осеннее поминовение усопших.
Поминать усопших осенью – не только православный обычай, он уходит в глубь языческих веков
У древних кельтов был праздник Самайн, во время которого, по их верованиям, исчезали преграды между миром живых и усопших, и усопшие могли приходить в мир живых. Подобные представления были и у других народов Евразии. Не случайно единственный день поминовения усопших в Католической Церкви, 2 ноября, тоже приходится на осень.
В Православной Церкви заупокойных дней гораздо больше
Если следовать указаниям Устава, то совершать заупокойную службу можно почти каждую субботу (если только на нее не выпадает какой-нибудь праздник), но общепринятых суббот поминовения усопших всего шесть, причем пять из них связаны с Великим постом и Пасхой, и поэтому все они бывают только весной, на осень приходится лишь одна заупокойная суббота – Димитриевская, что придает особое значение этому дню.
Все богослужение Димитриевской субботы посвящено молитве об усопших
Вечером в пятницу совершается особое заупокойное богослужение, которое называется «парастас» (от греч. «ходатайство», «стояние»). Во время него священник читает самую длинную главу Священного Писания – 118-й псалом. Он полон надежды на воскресение и торжества жизни над смертью. Чтение этого псалма делится на несколько частей усиленным поминовением усопших, также и вся остальная служба полна наших молитв и просьб об умерших. В субботу утром совершается заупокойная Божественная литургия, после которой служится панихида по всем от века усопшим православным христианам.
Нашим усопшим близким не нужны ни пышные надгробья, ни богатые поминальные обеды – они ждут от нас только одного – нашей молитвы. Посетив богослужения Димитриевской субботы и помолившись о наших усопших, мы даруем им помощь и надежду.
Александр Адоменас, богослов
Чому ми згадуємо померлих у Димитрівську суботу?
Чому саме у суботу?
Вже з давніх-давен субота сприймалася як особливий день тижня. Згідно з Писанням, Бог закінчив творити світ на сьомий день, освятив його і спочив від діл своїх (Бут. 2:2). Коли ж Творець давав Мойсеєві Синайське законодавство на згадку про це заспокоєння від справ, він наказав євреям дотримуватися спокою у сьомий день тижня. Звідти й пішла назва цього дня – субота (від євр. «шабат» – спокій). Новозавітна Церква, встановивши днем Господнім перший день тижня – неділю, не забула про важливість суботи, тим більше саме у суботу Ісус Христос зійшов до пекла до усіх померлих до нього, зруйнував пекло і вивів із нього усіх праведників. Тепер у суботу стали особливо згадувати померлих, вірячи, що і їх за молитвами Церкви врятує Господь Ісус Христос.
Чому поминання померлих відбувається саме перед пам’яттю великомученика Димитрія?
У Стародавній Русі дуже шанували пам’ять великомученика Димитрія: відбувалося святкове богослужіння, як у дні великих свят. А на Русі була традиція — перед великими святами здійснювати заупокійні служби. Досі у деяких єпархіях нашої Церкви здійснюють Покровську (перед Покровою Пресвятої Богородиці), Михайлівську (перед пам’яттю св. Архангела Михаїла) та інші місцеві батьківські суботи, яких немає у сучасному календарі, але їх історія сягає глибоко у давнину.
Переказ свідчить, що здійснювати згадку померлих цієї суботи наказав святий благовірний князь Димитрій Донський з метою поминання усіх загиблих під час Куликової битви. Однак цей переказ з’явився лише у ХVIII столітті, ніде до цього часу немає згадки про те, що Димитрівська батьківська субота пов’язана з поминанням померлих воїнів. Зазвичай воїнів поминали у день усічення глави св. Іоанна Предтечі, а у Димитрівську суботу здійснювали осіннє поминання померлих.
Поминати померлих восени – не лише православний звичай, він сягає глибини язичницьких століть
У стародавніх кельтів було свято Самайн, під час якого, за їхніми віруваннями, зникали перепони між світом живих і покійних, і покійні могли приходити у світ живих. Подібні вистави були і у інших народів Євразії. Не випадково єдиний день поминання померлих у Католицькій Церкві, 2 листопада, також припадає на осінь.
У Православній Церкві заупокійних днів набагато більше
Якщо дотримуватися вказівок Статуту, то здійснювати заупокійну службу можна майже щосуботи (якщо тільки на неї не випадає якесь свято), але загальноприйнятих субот поминання померлих всього шість, причому п’ять з них пов’язані з Великим постом та Великоднем, і тому всі вони бувають лише навесні, на осінь припадає лише одна заупокійна субота – Димитрівська, що надає особливого значення цьому дню.
Все богослужіння Димитрівської суботи присвячене молитві за померлих. Ввечері у п’ятницю відбувається особливе заупокійне богослужіння, яке називається «парастас» (від грецьк. «клопотання», «стояння»). Під час нього священик читає найдовший розділ Писання – 118-й псалом. Він сповнений надії на воскресіння та перемоги життя над смертю. Читання цього псалма ділиться на кілька частин посиленим поминанням померлих, також і вся решта служби сповнена наших молитов і прохань про померлих. У суботу вранці відбувається заупокійна Божественна літургія, після якої служиться панахида за всіма від віку померлими православними християнами.
Нашим померлим близьким не потрібні ані пишні надгробки, ані багаті поминальні обіди – вони чекають від нас лише одного – нашої молитви. Відвідавши богослужіння Димитрівської суботи і помолившись за наших померлих, ми даруємо їм допомогу і надію.
5 листопада — Димитрівська батьківська субота. У суботу перед пам’яттю великомученика Димитрія Солунського поминають від віку померлих православних християн.
Олександр Адоменас, богослов
