Хурма східна, або японська, веде свій рід з Китаю, де її повсюдно вирощують в промислових масштабах багато століть, саме тому плоди і назвали золотим яблуком Сходу. Порода дуже довговічна, і сьогодні в Піднебесній зустрічаються дерева, які рясно плодоносять у віці 400-500 років. В Європу хурма потрапила трохи більше сотні років тому, спочатку до Франції, звідти через Італію та Грузію дісталася і до України. Ще донедавна вважалося, що у нас хурма може рости тільки на Південному березі Криму, проте в даний час вона поширилася практично по всій країні.
Східна дає великі плоди
Рід хурма (Diospiros) налічує 190 видів, але практичне значення в плодівництві мають тільки три види — хурма східна, хурма кавказька і хурма віргінська, причому кавказька і віргінська використовуються, в основному, в якості підщепи і як селекційний матеріал. Хурма східна — листопадне дерево, в природі досягає 12-15 м висоти, з темно-зеленим овальним листям, шкірястим і блискучим. У наших умовах цвіте на початку червня, разом з виноградом.
Квітки неяскраві, з чотирма пелюстками жовтувато-зеленуватого кольору, роздільностатеві. Жіночі, або маточкові, набагато більші від чоловічих і розташовуються переважно по одній; чоловічі, або тичинкові, дрібні, формою нагадують дзвіночки, зібрані в китиці по три-п’ять штук. Основні культурні сорти є дводомними, тобто жіночі та чоловічі квітки розташовані на різних деревах, і тільки деякі сорти несуть на своїх гілках і чоловічі, і жіночі квітки, будучи, як Зенджи мару, обпилювачами.
Хурма східна — великоплідний вид, найбільш поширений в субтропічній зоні земної кулі і що дає практично весь світовий урожай.
Кавказька і віргінська, як підщепи, відомі теж досить широко, але відрізняються одна від одної дуже сильно. Хурма кавказька дає дрібні плоди з великою кількістю насіння. Прекрасно сходить, в перший же рік придатна до окулірування, утворюючи чудову мичкувату кореневу систему з великою кількістю дрібних коренів, досить поверхневу, що дозволяє викопати саджанці звичайною лопатою, сумісна з усіма сортами. Але вона пристосована саме до вологих субтропіків Кавказу — зимостійкість її невелика, і вже при -20оС гинуть як кореневласні дерева, так і щеплені; також вона вимагає рясного регулярного зрошення і високої вологості повітря.
У віргінки корінь як морква
Зовсім інакше поводиться віргінська хурма. Родом вона з американських скелястих гір, де тріскучі морози змінюються дикою спекою, а дощі випадають не щоліта, віргінка має потужний стрижневий корінь, що йде на велику глибину, відсутність у саджанця дрібних обростаючих коренів – просто морквина морквиною, хіба що чорного кольору, яка на ринку виглядає зовсім не привабливо. Зате і зимостійкість у неї – значно вище, ніж у кавказької. Кореневласна хурма витримує до -30оС, а прищеплена — -30оС і нижче.
За величиною плодів хурма віргінська займає проміжне місце між східною і кавказькою, насіння дає набагато менше, сходить воно неодномірно, та й сіянці не встигають за один сезон набрати потрібних кондицій — їх доводиться пересаджувати і дорощувати не менше року, а потім на додачу і саджанці копати екскаватором. Але дерева на такій підщепі відмінно ростуть і плодоносять на будь-яких ґрунтах, не страждають від нерівномірного поливу, спеки і недостатньої вологості повітря. Крім того, всередині цього виду відібрані великоплідні сорти — Віргінська велика, Мідер, Джон Рік і т.п., які мають досить великі і смачні плоди, не мерзнуть і не хворіють.
Визначаємо по плодоніжці
Наука не стоїть на місці. Віргінську хурму схрестили зі східною і отримали міжвидові гібриди, які так і назвали — хурма гібридна. Це, перш за все, Російська, з якої виділена Кубанська бордова, потім з’явилися сорти типу Ай-Петрі і Аю-Даг. Гібридні сорти витримують морози, відлиги та інші вихиляси нашої зими, посухостійкі, регулярно приносять щедрі врожаї «золотих яблук».
У 2006 році, коли після морозів в 31оС постраждали персики, абрикоси, черешні, деякі сорти яблунь і груш, хурма у нас дала щедрий урожай.
Хурма гібридна і віргінська, як не дивно, мають колосальну перевагу перед нашими традиційними плодовими породами. Вони не тільки витримують воістину сибірські морози, а й, перебуваючи в глибокому фізіологічному спокої, абсолютно не реагують на тривалі зимові відлиги, такі, як лютневі «вікна», після яких абрикос або персик, наприклад, можуть піти в зростання і постраждати від наступних морозів; цвітіння на початку літа повністю позбавляє від загрози заморозків по бутонах або зав’язі.
Слід зазначити, що деякі сорти гібридної хурми дуже стримано поводяться в запиленні. Тільки 10-15% плодів мають насіння, при тому, що чоловічі рослини ростуть в кількох метрах. До речі, не тільки по квітках, а й в зимовий час неважко відрізнити чоловічі дерева від жіночих — по плодоніжці: у жіночих вони товсті і поодинокі, у чоловічих — тонкі і розташовуються групками по кілька штук. При посіві насіння віргінської хурми майже дві третини рослин виходять чоловічими і лише третина — жіночими, так що, при бажанні, кожен може виростити в своєму саду обпилювач.
Сергій Лохматов, вчений агроном, м. Мелітополь Запорізької області
