Гірчак повзучий — багаторічна коренепаросткова рослина родини айстрових. Батьківщина гірчака – Центральна Азія, звідки в ході торгівлі бур’ян поширився на майже всі континенти світу. В Україні гірчак повзучий найчастіше зустрічається в Запорізькій і Херсонській областях, значно рідше в Донецькій, Одеській, Харківській та Луганській областях. Загальна площа засмічення становить близько 228 тис. га.
Отруйний для тварин
У зв’язку з високою шкодочинністю гірчак повзучий належить до карантинного виду, це обумовлено здатністю бур’яну виснажувати та засмічувати ґрунт, споживаючи в кілька разів більше поживних речовин та вологи, ніж інші рослини. Відбувається це завдяки великій розгалуженій системі коренів, які ще й до того виділяють фітотоксичні речовини, негативно впливаючи на культурні та інші рослини. При цьому інші культурні рослини, програючи в конкуренції з гірчаком, затримуються в рості та розвитку. Це негативно впливає на врожайність зернових та інших польових культур, а також викликає проблеми при зборі врожаю та при обробці ґрунту. Для багатьох тварин, які харчуються на засмічених гірчаком пасовищах, він є отруйний, особливо для коней.
Засмічує гірчак повзучий всі посівні культури, сади, виноградники, пасовища, необроблені землі, узбіччя доріг. Але він обмежений районами з теплим і сухим кліматом, де річна кількість опадів не перевищує 400 мм в рік.
На великі відстані розповсюджується насінням, яке потрапляє до насіннєвого матеріалу, зернових культур, соломи, сіна. Висушені плодові кошики розносяться водотоками, вітром, транспортом.
Схожість насіння — 5 років
Гірчак повзучий – багаторічна рослина, яка утворює дуже розгалужену систему коренів, що складається з вертикальних і горизонтальних кореневищ. Розмножується бур’ян насінням та вегетативно. Головний корінь заглиблюється в ґрунт до 10 м, від нього відходять численні бокові горизонтальні корінці, які, в свою чергу, утворюють нові стрижневі корені для нових сходів. Розростаючись у такий спосіб навколо материнської рослини, бур’ян швидко утворює куртини. В кінці вегетаційного періоду група рослин, що походять з одного насіння, може покрити площу 5-6 м в діаметрі, а наприкінці другого періоду вегетації — 11-12 м. Вертикальні корені сягають ґрунтових вод на глибині 5-16 м, горизонтальні корені заповнюють шар ґрунту від поверхні до глибини близько 60 см. Сходи, зазвичай, не дають насіння в перший рік, тільки наступного року.
Сходить насіння гірчака на півдні України в кінці квітня, з кінця червня — початку липня рослина зацвітає, плодоношення починається з середини липня. Насіння достигає у серпні, одна рослина гірчака здатна дати до 25 тис. сім’янок. В ґрунті схожість насіння зберігається до 5 років. Навіть при пересиханні землі коріння гірчака залишається живим. Гірчак повзучий світлолюбна рослина, в тіні насіння не утворюється, уповільнюється ріст кореневої системи, добре росте на глинистих ґрунтах, завдяки високій конкурентоспроможності у фітоценозах завжди домінує.
Виявлення та заходи боротьби
Стебло рослини пряме, ребристе, сильно гіллясте, щільно вкрите волосинками, заввишки до 70 см. Коренева система складається з головного вертикального та горизонтальних коренів. Листочки почергові, 5-10 см завдовжки, нижні — черешкові, верхні – сидячі, цільнокраї, середні – лінійно-ланцетні, зубчасті.
Квітки двостатеві, однакові за розміром, зібрані у суцвіття, пелюстки рожеві, листочки приквітки зелені. Суцвіття – округлі кошики, діаметром 1- 1,2 см, розміщені на кінцях гілочок. Плоди – сім’янки: яйцевидні, здавлені з боків, довжиною 3-4 мм, шириною 2 мм, товщиною 1,8 мм.
Головним з карантинних заходів, що спрямовані на недопущення поширення гірчаку повзучого, є заборона завезення насіння бур’яну у вільні від нього області і райони України з насінням сільськогосподарських культур.
Агротехнічні заходи направлені на систематичне підрізання кореневої системи з метою виснаження запасів пластичних речовин, накопичених в його підземних органах та запобігання повторному відростанню.
Найбільш результативне на дуже засмічених полях освоєння сівозмін, де чорний пар поєднується з культурами суцільного висіву (монокультури) – жито, овес, ячмінь, кукурудза, суданка, люцерна, які пригнічують бур’ян вегетативною масою. Для затінення рекомендують посіви багаторічних трав, віко- і горохо-вівсяні суміші, суданку. Чорний пар повинен займати не менше 20-25% площі, що обробляється. На парових полях слід систематично проводити культивації в міру появи сходів – розеток гірчака повзучого. Особливе значення має дворазове лущення стерні, відразу після збирання врожаю будь-якої культури і оранка на глибину 30-35 см з послідуючим своєчасним знищенням бур’яну глибокою осінньою культивацією.
О.В. Тинкован, провідний спеціаліст відділу карантину рослин Управління фітосанітарної безпеки, контролю в сфері насінництва та розсадництва, державний фітосанітарний інспектор.
